Як бути і що робити?

Як бути і що робити?

Ярослав Джоджик.

Забути чвари. З повагою ставитися до всіх, хто голосував за проукраїнських кандидатів. Просити їхньої допомоги для порятунку країни. Переконувати тих, хто робив свій вибір не розуміючи загроз для майбутнього

Про українців та їх вибір

Значна частина українців шокована результатами першого туру виборів. Соціологічні дослідження готували суспільство до такого результату, але до останнього моменту була надія, що цього “не може бути тому, що цього не може бути ніколи”.

Це ніби, як паралельна реальність. Як у державі, що п’ять років веде виснажливу війну, третина учасників виборів віддає у першому турі голоси  тому, хто не має жодного досвіду державного управління, хто має розмиту позицію з багатьох питань, хто під час агресії не раз недвозначно висловлював проросійську позицію, хто створює ризики геополітичного розвороту України?

Відбувається таке голосування у ситуації, коли майже 60 % українців підтримують інтеграцію в ЄС і майже 45 % інтеграцію в НАТО. Ці цифри соцдосліджень свідчать, що більшість українців підтримують теперішній цивілізаційний курс України і не хочуть назад до Росії. Тому, ймовірно, такий розворот спровокований виборами, може призвести до нового протистояння у державі та до хаосу з сумними наслідками.

Ці ж цифри є для мене переконливим доказом того, що єдиний шлях вирватися з під впливу Росії і мати добре майбутнє — це курс на євроатлантичну інтеграцію.

Про наше майбутнє

Після першого туру владна команда очевидно ставитиме завдання не тільки скоротити розрив, але й вирватися вперед. Я не є членом цієї команди, як і не є членом жодної політичної сили. Я свідомий громадянин, який хоче жити у цивілізованій європейській державі. Навіть сьогодні, після тон вилитого бруду на президента, я залишаюся його прихильником. Тільки він на сьогодні здатний реалізувати курс на НАТО та ЄС, без якого не буде України. Тільки він здатний остаточно відірвати нас від Росії у довготривалій перспективі. І тільки така стратегія забезпечить побудову сильної, заможної та цивілізованої України.

І я бачу колосальну різницю у виборі подальшого шляху розвитку держави між тим, який пропонує Петро Порошенко з чіткою позицією щодо Європи і НАТО і тим, який озвучує Володимир Зеленський, котрий більше схиляється до “уявного нейтралітету” в умовах, коли країна воює. І його виборець, швидше за все, належить до 35 % тих українців, які не можуть визначитися, хто ж почав війну в Україні. Це наша реальність, де з одного богу люди обирають Європу, а з іншого - значна частина суспільства не розуміє загроз.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прагматична відповідь прихильника Порошенка критикам

Я, як і мільйони інших українців, бачу реальні загрози повторення історії 100-річної давності, коли Україна втратила державність в тому числі і через те, що багато українців повірили у прості гасла: “Владу радам! Землю селянам! Хто був ніким, той стане всім!”. Замість волі, свободи і добробуту, отримали рабство.

Мережею гуляє мем: “Вечірня казочка. Десь тихо на краю лісу вовк вдоволено спостерігав, як вівці міняли сторожового пса на веселого баранчика...” Ця коротка сатира напевно найкраще описує нашу ситуацію. Навіть, якщо абстрагуватися від потенційних економічних загроз пов’язаних з можливою втратою так необхідної міжнародної фінансової допомоги для Україні у разі обрання Зеленського, йдеться банально про безпеку кожного українця, бо нашими помилками скористається ворог.

Тому кожен з нас ставить собі запитання: “Що кожен з нас міг би зробити між першим і другим туром для порятунку країни?”

null

Про потребу говорити і переконувати

Якими б мали бути дії тих громадян, які бачать загрозу? Напередодні першого туру виборів на своїй сторінці Facebook я опублікував пост, у якому вимагав добровільно покинути мою сторінку тих моїх друзів, які голосуватимуть за Зелененького через їхню “недалекість”. Разом з тим, моє подальше спілкування із знайомими, які голосували за Зеленського, вже після першого туру показало, що ці люди справді не розуміють загроз. Ці люди не зрозуміли заклику Славка Вакарчука не голосувати “по приколу”. І це більше не вина цих людей. Це їхня біда. Тому у нас нема іншого виходу, як проводити серйозну роз’яснювальну роботу. Якщо кожен з нас проведе таку роботу, тоді багато з тих, хто підтримав Зеленського у першому турі ймовірно можуть змінити свою думку.

Про загрозу партійного егоїзму

Багато моїх знайомих, які свого часу добровольцями пішли на фронт (за що їх дуже поважаю) робили  у першому  турі свідомий вибір. Голосували за певні патріотичні ідеологічні цінності. Вони були невдоволені конкретними діями влади. По своєму бажали добра для своєї держави. Головним мотивом голосувати за “свого кандидата” була гостра критика чинного президента. Я можу розуміти таку критику на етапі, коли була надія перемоги “свого кандидата” у першому турі. Але я не можу зрозуміти цієї руйнівно критики тепер, коли точно відомо, що твій кандидат не пройде.

Інколи нам доводиться зціпивши зуби обирати серед компромісних варіантів той, який буде кращим для держави навіть тоді, коли він нам не зовсім до вподоби, бо інший буде мати набагато гірші наслідки для України. Багато років я був у політично-партійних процесах. Не раз ставав свідком корпоративно-партійного егоїзму. Цей руйнівний егоїзм бачу і сьогодні.

Увечері першого дня голосування кандидат Анатолій Гриценко категорично заявив, що в жодному разі не підтримає чинного президента, оскільки не хоче “продовження мародерства”. У той же день Гриценко заявив, що не підтримає і Зеленського, бо “просто не знає його”.

- Проте для мене очевидно, що Гриценко точно знає і про багаторазові зневажливі висловлювання Зеленського про Україну, її мову, її народ. Про “термос” і жарти над війною. Про ставання на коліна перед ворогом і про “референдум за вступ в НАТО”. Про фільм “Слуга народу”, сценарій якого писали в Москві, у якому Україну поділено на 28 “держав” і який сьогодні активно крутить на своїх каналах російська пропаганда.

- Переконаний, що Гриценко точно розуміє і бачить відсутність позиції у Зеленського з ключових питань, як це бачать та розуміють депутати німецького парламенту, котрі нещодавно зробили відповідну заяву.

- Переконаний, досвідчений політик Анатолій Гриценко добре розуміє, що реально підтримує Зеленського, але робить цей руйнівний крок керуючись партійним егоїзмом. Я також свідомий, що більшість людей, які його підтримали, не поділяють його позиції, бо вони патріоти і теж щиро дбають про свою державу та націю.

- Переконаний, патріотичні члени  коаліції демократичних сил, які підтримали Гриценка, повинні наполягати на ретельному розгляді питання, кого підтримувати у другому турі.

Демонструвати партійний егоїзм у часи коли існує реальна загроза втрати державності просто неприпустимо.

Що робити

Підсумовуючи, що мали би робити ми, прихильники курсу України на Європу:

По-перше, спробувати без образ пояснити прихильникам Зеленського загрози від президента без досвіду і чітких поглядів на основні проблеми держави.

По-друге, говорити з тими, хто голосував за проукраїнських патріотичних кандидатів. Впевнений, якщо активісти тих партій, які мали своїх кандидатів, усвідомлюючи усі загрози, активно включаться в боротьбу за збереження європейського курсу, який з двох кандидатів гарантує сьогодні лише Петро Порошенко, значний відсоток голосів, відданих у першому турі за їхніх кандидатів, реально може перейти на порятунок ситуації. І це буде велика справа справжніх патріотів, які керуються інтересами українського народу та держави.

По-третє, докласти зусиль, щоб голос проукраїнських митців, публічних авторитетних осіб, який не був почути перед першим туром, почули зараз. Суспільство має побачити, що в Україні є добрі актори, митці, які мають проукраїнську позицію. Це буде відповідь експлуатації іміджу “актора-президента”

Безперечно і те, що з боку влади мають бути активні та рішучі дії спрямовані на виправлення проблем, які маємо. Але сьогодні усі ми повинні усвідомлювати, що ми обираємо не прізвище, а курс держави та її майбутнє.

Ярослав Джоджик, 
український політик та підприємець






Загрузка...