17 років тому в Кременці дебютував фестиваль духовної творчості «Волинські гостини»

17 років тому в Кременці дебютував фестиваль духовної творчості «Волинські гостини»

21 січня  виповнилося 17 років, як біля центральної новорічної ялинки Кременця дебютував фестиваль духовної творчості «Волинські гостини».

Його співорганізаторами виступили Збаразька духовна семінарія ім. Кирила і Мефодія, ГМСК «Тризуб» та Кременецький районний відділ культури. Реклама в обласних і місцевих газетах, якісне звукопідсилення – усе це заінтригувало місцевого глядача.  Учні Лановецької філії ПТУ-25  озвучили пролог фестивалю, лейтмотивом якого стала тема утворення єдиної помісної церкви, висвітлена в контексті відомого історичного нарису Івана Огієнка та відповідей Патріарха Філарета на запитання журналістів.

Органічне поєднання духовного хорового співу, різдвяної поезії, вертепу та духовних проповідей викладачів духовної семінарії о. Віталія Ігнатіва та о. Євгена Заплетнюка на теми «Церква і національність», «Церква і сім’я» стали для більшості присутніх несподіваним одкровенням. Це неабияк роздратувало представників Московського патріархату, бо із Почаївської лаври доходили чутки, що організаторам духовного дійства оголошено анафему.

У 2003-му фестиваль прихистив Кременецький районний будинок культури. За вкрай обмеженого фінансування до участі у заході вдавалося залучати колективи художньої самодіяльності Лановецького, Збаразького і Кременецького районів та Тернополя. У різні роки окрасою конкурсних програм ставали виступи ансамблю української пісні Кременецької музичної школи ім. Вериківського (кер. Ігор Кравчук), камерного хору молодіжного хорового мистецтва м. Кременця (кер. Володимир Галішевський), ансамблів семінаристів Тернопільської духовної семінарії ім. Йосипа Сліпого та духовної семінарії ім. Кирила та Мефодія, вокального тріо «Три тополі»  м. Ланівці (кер. Юрій Шевчук). Захоплено сприймали глядачі громадянську лірику поета Костянтина Чернеця, декламування сатиричних творів школярем Сашком Мельником. А ще були майстерні виступи членів журі, зокрема місцевих співаків Віктора Непомнящого та Володимира Дзюми, тернопільського поета Ярослава Гевка. Учасників і глядачів приємно вражали виставки ужиткового мистецтва на релігійну тематику, що їх готував Кременецький центр дитячої творчості.

Проте головні фестивальні номінації «Духовні студії» та «Громадянську риторику» розвинути не вдалося. Свої духовні міркування висловили лише настоятель лановецького храму Івана Богослова о. Ігор Довгий і тодішній семінарист, а нині священик  Олексій Філюк.  Серед політичних партій фестивальну ідею підтримали лише в ОО КУН. Тогочасний голова організації Оксентій Каменюк направив у Тернопільську міську раду відповідний лист. Обласні організації парламентських партій обіцяли розглянути наші пропозиції на засіданні політичних рад, але у підсумку задкували, посилаючись на зайнятість партійних функціонерів.

Щоб заповнити цей вакуум, ми започаткували практику уроків громадянської освіти на теми духовності, залучали глядачів до громадських експертиз та анкетувань. Чимало схвальних відгуків одержав урок за фрагментом праці Степана Бандери «Із невичерпного джерела», найбільше зацікавлення викликав питальник, що досліджував причини затягування процесу об’єднання церков. Респонденти вказували на згубну практику призначення керівниками управлінь релігії облдержадміністрацій відставних генералів СБУ, ратували за відродження традицій українського духовенства щодо виборності прихожанами благочинних та єпископів, шляхом таємного голосування у храмах, вітали спроби доповнення масових мистецьких заходів духовним хоровим співом.

У 2006-му про соціологічні дослідження «Волинських гостин» інформувало обласне радіомовлення, де обумовлювались сподівання, що фестивалем опікуватимуться новостворені  районні комітети громадської ініціативи «Естафета поколінь», виношувались плани проведення на Співочому полі обласного центру гала-концерту фестивалю за участю лауреатів попередніх років. Але відсутність спонсорів та інертність громадських активістів змусили нас опуститися на грішну землю, взяти вимушену паузу, аж поки 1 квітня 2009 р. «Свобода» відродила «Волинські гостини» у форматі медіа-фестивалю. Періодичні публікації уроків громадянської освіти відтепер висвітлювали проблему духовного єднання нації.

Сьогодні започатковуємо нову фестивальну номінацію, що покликана привернути увагу молоді до проблеми взаємозв’язку поколінь, насамперед у середовищах своїх родин.

Пропонована увазі читача поема лановецької поетеси Богдани Політикіної «Терениха» якраз до речі. Адже героїня твору – типова представниця багатостраждального покоління українців, на долю яких випало стільки злигоднів, воєн, злочинних експериментів. Вже з перших рядків твору авторка робить читача заручником своєї трепетної симпатії до спорідненої за духом особи, послуговуючись максималізмом ліричного зухвальства. Впиваючись свіжими, джерельно-чистими  фрагментами епічної розповіді, підсвідомо констатуєш цілковиту доречність такого виражального засобу. Адже героїня проживає многотрудне, пронизане болями важких утрат життя, і при цьому  зберігає людяність, здатність відновлювати душевні сили у щоденних турботах про свою родину. Ніжність і душевне тепло поетеси спонукають до співпереживання, пробуджують спогади про своїх найрідніших, які вже минулися… А ще вкотре переконують у прописній істині, що українська нація незнищенна, бо таких  життєлюбів, як Терениха, у нас було і залишається мільйони.

Василь НЕРУЧОК,

голова мистецько-спортивного клубу «Тризуб», засновник фестивалю духовної творчості «Волинські гостини».

 

  

 

 

 

Проситься спогад у серце і душу

   «Моя бабуня Анастасія Трохимівна Кучма (1870 – 12. 10. 1956) була для мене символом порядності, доброти, краси і християнських чеснот. Я біля неї почувалася захищеною, впевненою і гордою тим, що у мене є така начальниця роду. Коли бабуня, будучи вже в поважному віці, приходила до нас в гості, то біля неї тато ходив, як біля теплого хліба. Вітаючись, цілував її руку, і так були навчені діти, я в тім числі.

Коли мила ноги бабуні, то це була для мене честь, я тим пишалася. Це мене ще більше зближувало і ріднило. Хотілося зробити для неї щось таке, щоб я відчула, що вона щаслива і мною задоволена.

В моєму дитинстві не було наміру навіть подумки очікувати від бабуні якихось презентів. Червоне яблуко на Різдво виглядало найціннішим дарунком з її теплих долонь.

Молодою уявити її не можу, бо була наймолодшою із шістнадцяти онуків. Але старожили казали, що вона дуже гарно сміялася.

Взагалі, коли згадую  родинні стосунки мого великого роду, то вони були еталоном порядності не лише для мене, а й для односельців та знайомих за межами нашого села.

Особливо відзначали прихильність мого батька до своєї матері. Усім своїм єством він виявляв повагу, любов до її постаті. Ми, дітлахи, намагалися перейняти таке шанобливе ставлення до найріднішої особи, вбираючи всіма клітинами серця і струнами душі».

 

ТЕРЕНИХА

Поема

 

І

Примостила їх на постіль полотняну, чисту,

Роздягала мовчки так, як Матір Пречисту.

Втомилися здорожені – хутенько заснули.

Збудилися надвечір’ям – грім з неба почули.

Відсунули фіраночку: «От вже і світає…

Та ж мене удома Гнат давно виглядає!»

То, бабуню, тільки вечір, ранок далеченько.

Розкажіть мені що-небудь, з вами так тепленько!..

 

ІІ

І бабуня оповіла про свою бабуню,

Як за Двором жито жали – кріпаччина була.

Серпи в полі вигулюють, сонце припікає –

Осавул на коні білім кріпакам гукає:

«Брос-а-й, бо воля! Брос-а-й, бо воля! »

Покотилось, розляглося на всі кінці поля.

Женці стали на коліна, молитву зшептали,

Та не кинули серпи, а постать дожали.

По обіді ще снопи у півкопи склали,

Серпи в юрки повтикали й пісню заспівали.

Верталися дорогою – курява куріла,

Чорна земля під ногами порохом диміла…

 

ІІІ

На Зелені свята шлюб моя бабця брала,

У вишиту сорочечку і в сачечок вбрана.

Поверх нього кафтан білий у сіреньку смужку,

А по всьому ще й кожух, хоч було задушно.

Голівоньку заквітчали білими чубками,

Мались-те благословення від тата і мами.

Як ступили на рушник з Шамраєм Тереном,

Заіскрилося життя, як вино черлене.

Ім’я кожному дарують – то запис метричний,

Вас Теренихою звали,  всі, хто знав, фактично.

Ваш, бабуню, сміх розлогий досі пам’ятають,

Хоч піввіку серед нас вас уже немає.

 

ІV

Дев’ять дітей народилось в щасливому шлюбі,

Усі вони вам обом були дуже любі.

Север, Карпо, Марко, Ольга,  Василь, Гнат, Ярина

Та ще Іван і Палазя –  ото вся родина!

Терен в селі був староста, потім головою,

У п’ятдесят років зробив вас вдовою.

Відібрав тиф чоловіка, а від дітей батька –

Вузенькою зробилася через річку кладка…

 

V

Силу вам в житті давала, певно, дика грушка,

Що у вікно заглядала, нагостривши вушка.

Все воліла дізнатися, що діється в хаті,

Куди зашлють старостів, хто буде за зятя?

Грушечка на вітрі з вами тоді голосила,

Як Карпа, Марка й Палазю хвороба скосила.

Виряджали в Америку Севера й Івана,

І чекали вісточки здаля неустанно…

 

Буря грушу пригинала, вона не схилилась,

І ви, моя бабусечко, в горі не зломились.

Свої болі невигойні в серці заховали –

Жито жали, хліб пекли, коноплі тіпали.

Ольгу заміж віддали за четвертим разом –

Було несли сватачі «гарбузи» з відказом.

Перебірлива красуня, ваша старша доня,

Лиш Івану-ковалю стиснула долоню.

Шість онуків звеселяло над ставком оселю:

П’ять дівчат і син-мізинець стрибали до стелі.

Василь з Ніною і Гнат, чорнобрива Ксенька

Жили вкупі коло вас в хатині тісненькій.

Дві невістки коло п’єца порались щорання,

Подавали вам до столу смачнеє снідання.

Шанували вас онуки, руки цілували.

Ви їх завше «циганками» в Різдво частували.

 

VІІ

Рани серця  роз’ятрила сердешна Ярина,

Як у жнива нездужала вродити дитину.

Одна в хаті від переймів в муках знемагала,

Допомоги-порятунку так і не діждала.

Залишила двох сиріток, заплющивши очі…

День згасав, родина з поля прийшла проти ночі.

Серед хати на соломі лежала Ярина,

Захолола їй в утробі нещасна дитина.

У гарячу літню пору її поховали,

Коли хліба обважніли і перестигали.

Дві зірочки у той вечір на небі погасли,

Застелив вам смуток очі голубі, прекрасні.

VІІІ

Життя ваше, як кафтан у сіреньку смужку,

Повернуло на тепло, як в новім кожушку.

Дочекались на Севера з Америки в гості,

І «Віктрола» вигравала  до самого посту.

А що втіхи запізнали, як Гнат збудувався,

І Василь з трьома дітьми на хутір подався.

На дубовому каркасі нову хату звів,

Магазинчика, стодолу, для худоби хлів.

За Северові доляри землі прикупили,

Зажили дружнім сімейством відтоді щасливо.

Гнат тенором виспівував у церковнім хорі,

Відганяв тим щирим співом і сльози, і горе.

Ви при Гнатові жили – там дітей не було,

Онучат до вас щоразу празники горнули.

Ви любили таке дійство, де пісня лилася,

Та розмова про житейські проблеми велася.

До старості глибокої ви тихо дожили,

Осіннього дня ясного у мирі спочили.

Ваша постать Теренихо, бабуню вродлива,

Для усіх нас така мила, як родюча нива.

(2. 08. 2004 р.)                                                             

Богдана ПОЛІТИКІНА

 

                                         м. Ланівці











Загрузка...