Тернополянка пішки пройшла 300-кілометровий Шлях Святого Якова (Фото)

Тернополянка пішки пройшла 300-кілометровий Шлях Святого Якова (Фото)

Ця паломницька дорога відома вже майже тисячоліття і нині є однією з найпопулярніших серед мандрівників у всьому світі.

«Люди діляться на тих, котрі не знають про Шлях Святого Якова, і на тих, котрі знають про нього і хочуть ним пройти… Бо, як на мене, тих, котрі знають і не хочуть, просто немає…» Так відгукується про найпопулярніший у світі пішохідний паломницький маршрут — Шлях Святого Якова — тернополянка Леся Голик. Дівчина знає, про що говорить, адже нещодавно… і сама ним пройшла! 11 днів, 300 подоланих пішки кілометрів, дві пройдені країни і неймовірна кількість спогадів та вражень! Останніми Леся залюбки поділилася з «НОВОЮ…».

За 11 днів — дві країни і 300 «піших» кілометрів

… Із Португалії, Великобританії, Франції та різних провінцій Іспанії сюди ведуть сліди мільйонів ніг і всі — в одному напрямку. Ця паломницька дорога відома вже майже тисячоліття і нині є однією з найпопулярніших серед мандрівників у всьому світі. Українською її називають Шляхом Святого Якова, а іспанською — Ель Каміно де Сантьяґо. Вона простягається через дві країни — Іспанію та Португалію — і веде до могили Святого Якова — одного з 12-ти апостолів Ісуса Христа. Колись Дорогою Святого Якова йшли лише глибоко релігійні люди, прагнучи відвідати священне для християн місце й отримати відпущення гріхів. Сьогодні тут можна зустріти і шукачів пригод, і тих, хто намагається знайти втрачений сенс життя, і творчих особистостей у гонитві за натхненням, і просто любителів красивих пейзажів. До якої б категорії ви не належали, пройти цим шляхом, каже Леся Голик, однозначно варто…

— Коли я тільки збиралася у мандрівку, — говорить дівчина, — то готувалася, збираючи інформацію про цей шлях, навіть книгу «Дорога Святого Якова» української письменниці Дзвінки Матіяш, котра теж пройшла цей шлях, прочитала… Проте знайомі мене попереджали: «Читай — не читай, а у твоєму випадку це буде щось зовсім інше, щось таке, що стане особливим саме для тебе». Власне, так і вийшло…

До походу на Ель Каміно де Сантьяґо варто готуватися як фізично і морально, так і фінансово. Я довго чекала, коли у лоукостах з’являться квитки прийнятної ціни, — розповідає Леся. — Загалом така поїздка доволі витратна — треба мати як мінімум 200-300 євро, аби комфортно себе почувати. Проте завдяки лоукосту із Варшави у цю суму «вкладений» уже і переліт. На маршрут я разом зі своїми супутниками — двоюрідним братом та його дружиною — вийшла 23 вересня, а закінчили паломництво ми 3 жовтня. Наша мандрівка тривала 11 днів — від міста Порту в Португалії до міста Сантьяґо-де-Компостела у північно-західній частині Іспанії, де, власне, і є сама могила Святого Якова. За цей час ми пройшли 300 кілометрів. Попри чималий кілометраж, насправді йти було доволі просто і легко. Усе необхідне мені вдалося помістити у наплічник вагою сім кілограмів, ночували ми у хостелах або так званих альбергах (бюджетних ночівлях для паломників), обідали у кафе або тим, що готували самі.

Ночівля в альбергах — 8-15 євро

— Оскільки ми бронювали житло наперед, щоденний маршрут у нас уже був розпланований: ми знали, що, аби дійти до місця ночівлі, скажімо, сьогодні нам потрібно пройти 25 кілометрів, — продовжує розповідь Леся. — Це дуже дисциплінувало: якщо хочеш мати уночі дах над головою, то, втомлений ти чи не втомлений, а треба йти… (Сміється, — авт.) Хоча загалом не можу сказати, що йшли «з останніх сил». Бувало й таке, що мої супутники, втомившись, вирішили одного дня під’їхати автобусом, я ж продовжила іти пішки… В середньому за день проходили від 20 до 30 кілометрів. Маршрут був переважно рівнинний — особливо, коли йшли біля океану… У материковій частині Іспанії перепад висоти був трохи більший, траплялися і різкі підйоми, коли понад кілометр доводилося іти догори під добрячим «кутом» у 45 градусів… Ми зустрічали на своєму шляху як одиничних прочан, так і тих, котрі йшли групами по п’ять-десять осіб.

Коли я тільки збиралася у цю подорож, то хоч і багато читала про неї, все ж уявляла її умови більш спартанськими: коли довкола мінімум цивілізації, і ні магазинів, ні готелів, нічого не знайти… Так, такі місця справді трапляються, проте після, скажімо, десяти кілометрів безлюдною місциною все ж натикаєшся на невелике селище, де і поїсти можна, і переночувати недорого… Ми ночували здебільшого у так званих альбергах — це бюджетні хостели із простими побутовими умовами, хоча і душ, і туалет, і тепла вода там є. Загалом це може бути просто велика кімната з двоярусними ліжками, відділеними тканинними шторами чи тонкими перегородками. Ночівля в альбергах коштує в середньому від 8 до 15 євро. Якщо є більше фінансових можливостей, можна взяти кращі умови… Проте я звикла до активного подорожування, уже багато років є активною «сумівкою» (Леся — голова ТМО СУМ в Україні, а також голова Молодіжної міської ради при ТМР), вмію дати собі раду у поході, тому мені комфортно навіть у доволі спартанських умовах.

У нашому маршруті було небагато імпровізацій, тому що ми йшли зі спеціальними так званими «паспортами паломників» і час від часу мусили у спеціальних закладах на своєму шляху ставити там відмітки. Коли ми прийшли у кінцеву точку нашої мандрівки — місто Сантьяґо-де-Компостела, де, власне, там показали свої паспорти і отримали сертифікат, що справді пройшли цей паломницький шлях.

Кожен день складався із маленьких див

— Шлях Святого Якова — це не лише мандрівка чи пригода, це насамперед духовний шлях. Багато хто мене запитував, чи я йшла просто як турист, чи за відповідями на певні запитання, — каже Леся Голик. — Кожен іде сюди з власною метою і ставить собі ті виклики, які вважає за потрібні… Деколи важливо не стільки отримати відповідь на своє питання, як те, щоб ти сам зміг собі це питання поставити… Ця подорож дозволила мені позбутися так званого «білого шуму», тобто забрати всі ті подразники, які є довкола нас у нашому щоденному житті. Забираються робочі моменти, відступають усі турботи та хвилювання, ти ні на що не відволікаєшся, не «залипаєш» у телефон… Ця дорога – не марафон, вона не для того, щоб поспішати, а для того, щоб йти нею: крок за кроком, думати, переживати, відчувати дорогу кінчиками пальців. Зупинитися, вдихнути гіркуватий запах евкаліптових лісів, пряний запах океану, подивитися, як хвилі розбиваються об скелястий берег. Кожен мій день складався із маленьких див. Перше диво — ти встаєш з ліжка, і тебе не болять ноги, хоча вчора ти з чималим наплічником пройшла 20 або навіть 30 кілометрів! Виявляється, це теж може бути дивом: просто те, що вранці ти можеш встати з ліжка і йти… І таких див було дуже багато: скажімо, ліс, у якому паралельно росте український дуб і австралійський евкаліпт. А коли закінчуються евкаліптові ліси, починаються бамбукові стіни… Попри свій чималий мандрівний «стаж» у 21 країну, все ж саме ця подорож стала для мене незабутньою. Чи отримала я відповідь на свої запитання? Тішуся, що мала можливість наприкінці поїздки видихнути: «Дякую, Господи! Це була чудова мандрівка! Куди помандруємо наступного разу?..» Оля Сагаль












Загрузка...