Андрій Омельницький: Доки ми єдині-нас ніхто не здолає !

Андрій Омельницький: Доки ми єдині-нас ніхто не здолає !

Україна Єдина За останні три місяці Україна пережила більше, ніж за 22 роки своєї Незалежності. Від листопада і до лютого наша країна пройшла випробування революцією, яка відкрила очі багатьом українцям.

Все починалося зі звичайного мирного протесту проти відмови Януковича підписувати Угоду про асоціації з ЄС. Тоді ніхто собі й подумати не міг, що цей початковий, флегматичний етап революції зовсім скоро переросте в більш радикальні дії. Боротьба за Європу трансформувалась у боротьбу за Україну. Можливо, мирні протести так і завершились би мирним протестом, і ніякої революції б не було, якби в ніч на 30 листопада не відбувся силовий розгін студентів. Саме цей момент переламав звичний хід подій і направив народне обурення в інше русло. Власне, тут і починаються запитання.

Хто конкретно і для чого віддавав наказ не просто розгону, а жорстокого силового розгону студентів, які нічого кримінального не чинили? Та абсурдна річ, що ще за місяць до Нового року на Майдані Незалежності о 4-тій ранку нібито мали встановити головну ялинку країни, лише зайвий раз підкреслює, що розгін відбувся не спонтанно, а заздалегідь кимось планувався. Отже, хтось був зацікавлений в тому, щоб спровокувати гнів українців. Як потрактувати те, що того ранку студентів (читай – дітей) у центрі столиці кинули напризволяще? Крім них там не було нікого: ні опозиційних лідерів, ні взагалі когось із провідників Євромайдану. То що ж: ніхто про це навіть і не підозрював чи навпаки, всі про все знали наперед?

Одразу після цього йде спроба силового зняття влади. Вся Україна шокована радикалізмом 1 грудня в Києві на Банковій, біля адміністрації Президента. Всі, в тому числі й опозиціонери, назвали дії «Братства» Дмитра Корчинського, яке їх нібито ініціювало, провокаторами.

Та вже з початком 2014-го року думка різко змінилася. Події 22 січня і 18-20 лютого, поява «Правого сектора» засвідчили солідаризацію з радикалами. Поступово назрівав «вибух», який призвів до загибелі десятків людей. Ще й досі точно невідомо, хто віддавав наказ снайперам 20 лютого розстрілювати людей на вулицях Києва. Загадкою залишається, чиїми були снайпери. Дивує також те, як уміло нова влада дала екс-президенту Януковичу втекти з України. Чи ви й справді вважаєте, що ще не сформована нова вертикаль влади, яка б працювала злагоджено? Пошук Януковича виглядав настільки безвідповідальним, що виникло тверде переконання, що хтось зацікавлений, щоб той «загубився».

Питань значно більше, ніж відповідей. Чомусь закрадається думка, що в нашій революції існує якась третя сторона, а, може, навіть і не одна. Дехто вважає, що такою, скажемо так, «зайвою» стороною є українські олігархи, в яких так звана «Сім’я» Януковича (сам Янукович і група людей, які на нього працювали) відібрала бізнес.

Прикладів війни банди Януковича з олігархами ще до початку протестів безліч. Сюди можна віднести й «утискання» бізнесу Ігоря Коломойського, внаслідок чого розформувалися ФК «Кривбас» (Кривий Ріг) і ФК «Арсенал» (Київ), які фактично фінансувалися з кишені багатого дніпропетровця. Загадковим були перипетії змагання між екс-президентом ФК «Металіст» (Харків) Олександром Ярославським і харківською владою, що спричинило перехід футбольної команди з багатою футбольною історією в руки молодого мільярдера Сергія Курченка, людини з оточення Януковичів. Хто знав Курченка до цього часу? Як зрозуміти те, що новий президент «Металіста» уникав публічності? Нещодавно головний тренер харківського клубу Мирон Маркевич, після 9-ти років плідної роботи в «Металісті», подав у відставку, мотивувавши це тим, що не хоче стати свідком розвалу команди. Мирон Богданович розповів, що гравцям уже три місяці не виплачують зарплату, сказав, що Курченко – людина далека від футболу. Питання: куди протягом останніх трьох місяців йшли гроші на зарплати футболістам? Наскільки задіяні в революції українські олігархи? Існує думка, що саме вони виступили спонсорами революції. Сумніваюсь, що Майдану власними зусиллями вдалося зібрати мільйони доларів.

Схоже, революцією заради власних інтересів могли скористатися не лише олігархи, а й опозиція, яка, так би мовити, «під шумок» вирішила першим ділом звільнити Юлію Тимошенко, так, ніби цим вирішувались усі проблеми. Гидко було спостерігати радість Арсенія Яценюка, який, як дитя, тішився звільненням Тимошенко, виглядало так, ніби здійснилася його найзаповітніша мрія, не сподобалось, як, після десятків смертей на Майдані, леді Ю. зіграла роль хворої жінки, яка палко вболіває за майбутнє України. Це було так нещиро… Як же швидко вона «зцілилась»: це ж яка медицина творить такі чудеса?.. Склалось враження, що весь цей час Майдан стояв за звільнення Тимошенко, що заради цього віддала свої життя Небесна Сотня. Я поділяю погляди тих активістів, яким того вечора на Майдані не дали розгорнути плакат, напис якого повідомляв, що не для того гинули люди, щоб змінити одного зека на іншого. Не знаю чому, але улесливий голос пані Тимошенко не викликає в мене довіри. Ні, я за її звільнення, проте не хочу бачити пані Тимошенко ні на посаді Президента, ні в новому уряді.

Тепер от зі своїми брудними руками в Україну лізе Кремль… У Путіна щодо України вже давно були свої плани. Він панічно боїться втратити Україну, яка хоче рухатися власним шляхом. Путінська Росія всіма правдами й неправдами тягне нас у Тайожний Саюз, займається державним насильством. Диктатор Путін боїться, що хвиля революції за свободу може перейти на територію Росії. Не дивно, чому більшість російських ЗМІ стали Королівством Кривих Дзеркал, яке свідомо викривляє інформацію про події в Україні.

Робити війну заради миру, як цього хоче Кремль, якось безглуздо.Як наївна дитина, не розумію тих людей, які несамовито кричать «Росія! Росія!» і наполегливо вимагають від Путіна введення військ на територію України. Хто і як посягає на їхні права? Як можна думати, що війна – це спосіб захисту? Який захист може надати путінська Росія, яка нібито захищає кримчан і в той же час гнобить росіян, який висловлюють мирний протест проти війни? Люди, які підтримують проросійську політику й закликають до федералізації та сепаратизму, або ж не до кінця розуміють те, що говорять, або це звичайнісінькі провокатори. Тут можна дорікнути нашій опозиції, яка протягом останніх трьох місяців провадила безвідповідальну політику. Замість того, щоби «гнати пафос» зі сцени Майдану, де й без них усе було ясно, краще б працювали з населенням Півдня та Сходу, пояснювали, що майданівці – ніякі не екстремісти, терористи чи фашисти, як про це їм говорять влада і кремлівська Росія, що Майдан, як і вони, хочуть спокійного життя, де б ніхто не посягав на їхні права.

Попри все, треба зберігати спокій, тримати прозорий, холодний розум. Немає різниці, хто призвів до революції, головне, щоб НАРОД нею належним чином скористався. За останні три місяці українці нарешті відчули власну ідентичність, навчилися розумітися без слів, самоорганізовуватись, допомагати, підтримувати одне одного. І це вже наша маленька перемога.

На кінець розповім один цікавий випадок, свідком якого довелося стати, їдучи в міському тролейбусі. На одній із зупинок дівчинка, виходячи, випадково залишила на сидінні мобілку. Якась бабуська це помітила і гукнула дівчині, але було вже пізно – тролик поїхав. Бачили б ви, як гуртом чи не всі пасажири кинулись до водія, щоб той зупинився. Так, усе закінчилось добре, через декілька метрів «тролль» загальмував, і дівчинці повернули телефон. Після цього люди почали жартувати, що так, ми українці, маємо підтримувати одне одного, допомагати, буде треба, то зупинимо не лише тролейбус  Жарти жартами, але неабияк тішить те, що в українців прокидається самосвідомість, з'являється відчуття єдності, відповідальності один за одного.

Не забуваймо: доки ми разом, доки ми єдині в своїх прагненнях, ніхто не зможе нас здолати! Єдина країна – єдиний народ!

P. S. Прохання не сприймати даний текст як єдиновірне твердження. Я нікого не хотів виправдати чи засудити. Це всього лиш мої міркування стосовно останніх подій в Україні, спрямовані на те, щоб спровокувати думку інших.           












Загрузка...