20 років без Назарія Яремчука

20 років без Назарія Яремчука

11214342_1028119873878826_6463374526397740191_nНемає сумнівів: якби Назарій Яремчук жив сьогодні, він уже дав би не один десяток концертів для наших хлопців в АТО. Його неперевершені «Стожари» та «Гай, зелений гай» лунали б нині на Донеччині та Луганщині так само натхненно, як колись в Афганістані, де у 1987 році, у самий розпал «ненашої» війни, що забрала і покалічила тисячі українських життів, він виступав зі своєю «Смерічкою». Так само душевно, як у травні 1986-го у Чорнобилі, де Назарій співав для ліквідаторів аварії на ЧАЕС, що не пощадила уже мільйони українців. Можливо, саме виступи у Чорнобилі й вплинули на появу в нього страшної хвороби…, пише "Нова Тернопільська".

Назарій Яремчук згасав швидко, страждаючи від жахливих болів. Він дуже переживав, що діти стануть сиротами. За тиждень до смерті у щоденнику написав: «На вулиці ХХ століття, невже нічого не можна зробити?» А ще журився, що багато не встиг зробити, адже мріяв написати історію свого краю і про походження роду Яремчуків, уже навіть склав генеалогічне дерево до п’ятого коліна.

30 червня 1995 року Назарій Яремчук помер. Його смерть сколихнула усю Україну. Він лежав у вишиванці, а навколо труни стояли у журбі море людей... Співака поховали на центральному кладовищі Чернівців. Посмертно Яремчуку присуджено Шевченківську премію.

Доля відміряла йому лише 43 роки, та ще за життя він зумів стати легендою. Назарій почав співати ще маленьким хлопчиком — вдався у своїх співочих батьків. З 1969 року Яремчук — соліст ВІА «Смерічка». Визначальним для нього стало знайомство з молодим композитором Володимиром Івасюком. Перше мистецьке визнання принесли пісні «Червона рута» та «Водограй» Володимира Івасюка, «Горянка» і «Незрівняний світ краси» Левка Дутковського. Влітку 1971 року Назарій взяв участь у зйомках музичного фільму «Червона рута», який зробив солістів «Смерічки» Назарія Яремчука та Василя Зінкевича народними улюбленцями.

Назарія обожнювали мільйони, а він був нещасливим в особистому житті… У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку запросили в ВІА «Смерічка» як солістку. 1 січня 1975 року Назарій та Олена одружилися, згодом у них, один за одним, народилися два сини — Дмитро та Назарій. Їхнє розлучення після 15-ти років подружнього життя стало потрясінням для знайомих і справжньою трагедією для дітей…

Олена вдруге вийшла заміж, переїхала до Києва, а Назарій не міг знайти собі пару. Їздив по світах, а друга дружина чекала його у сусідньому селі Тюдів. Вони жили поруч, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій був розлученим, а Дарина вже чотири роки вдовувала і сама виховувала доньку Віру.

Після одруження Яремчуки стали жити великою родиною і не ділили дітей на «твоїх» і «моїх». Назарій обожнював гуляти з синами та пасербицею, пишаючись, що має таких гарних дітей. Згодом купили в Чернівцях хату на вулиці Інтернаціональній, яка нині носить ім’я Яремчука. Будинок — старий, побудований ще у 20-их роках — був у жахливому стані: грибок на стінах, протікав дах. Довелося все переробляти, щоб вийшло нормальне житло. Потихеньку життя співака почало налагоджуватись.

2 березня 1993 року у Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія Марічкою. Старші діти полюбили крихітку і гралися з нею, немов iз живою лялькою. Назарій багато гастролював, казав, що відчуває, ніби в нього виросли крила. І вдома, і у творчості все було чудово. Але раптом він дізнався, що хворий на рак…

У 1995 році друзі Назарія допомогли йому виїхати в Канаду, сподіваючись, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно, і вона не допомогла. Та навіть важко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з-за кордону Назарій з’явився на вечорі Юрія Рибчинського, і всі відзначили, як він схуд — тільки очі світилися. Поет Вадим Крищенко із сумом пригадував, як зайшов за лаштунки сцени Співочого поля, де відбувався концерт, присвячений Дню Києва, і побачив Назарія, який чекав своєї черги. Той вибачився за недугу, поставив кілька стільців та приліг на них, але швидко піднявся, через силу усміхнувся: «Нічого, мине, коли я співаю — мені легше». На сцену вийшов стрімко, співав легко. Але коли помахав до публіки рукою, то це у нього вийшло якось невпевнено, рухи стали кволими, немов співак прощався зi своїми слухачами…

На жаль, після смерті артиста немов чорна кішка пробігла у стосунках між вдовою Назарія та його синами. Були навіть судові процеси щодо спадщини. Будинок, яким усі Яремчуки пишалися, залишився у Дарини, а Дмитру та Назарію допоміг отримати житло в Києві композитор Олександр Злотник. Він і нині підтримує хлопців, яких знає з дитинства, бо вважає себе не просто другом їхнього батька, а й відповідальним за їхню долю.

«Бо в дітях ми себе лишаєм, себе продовжуєм в житті…» — зворушливо, до щему у серці, співав Назарій Яремчук. У нього гідне продовження — Дмитро, Назарій та Марічка. На жаль, між собою у них не надто довірливі стосунки, але склалося — як склалося. Усі троє, як і батько, красиві, співочі, талановиті. І усі троє, хто б там що не закидав Марічці, патріоти України. Вони не раз виступали з концертами у зоні АТО. У травні у Дмитра та Назарія відбувся європейський тур «Моя Україна — велика родина», частину коштів з якого вони віддали на лікування солдатів, а Марічка у липні розпочинає свій перший сольний тур, який присвятила пам’яті батька…

11009961_1028120240545456_8042424133279309779_n

 

 











Загрузка...