У Сербській Церкві виник конфлікт через українську автокефалію

У Сербській Церкві виник конфлікт через українську автокефалію

Не такі вже і міцні сербські ряди противників української автокефалії. Варфоломій взяв на себе хрест історичної відповідальності, і тільки у майбутньому, а не сьогодні, стане зрозуміло, чи було це правильно.

Єпископ Західно-Американський Максим (Василевич) Сербської Православної Церкви порівняв історію зі здобуттям автокефалії України, з аналогічною історією сербського народу, та підтримав рішення Вселенського патріарха про автокефалію Православної Церкви України, передає портал Antenam. Подаємо переклад цього матеріалу.

Для розуміння контексту дискусії Cerkvarium підготував довідку про історію змагань за автокефалію Сербської Церкви.

Довідка. Перше масове хрещення сербів датується VII століттям. З самого початку серби належали до автокефальної Охридської архієпископії ‒ це помісна болгарська церква з центром на території сучасної Македонії. У 1219 р. серби отримують першу автокефалію ‒ у статусі архієпископії. Патріарх Мануїл висвятив Саву (Неманича) на сербську кафедру.

Наступного століття король Сербії Стефан Душан скликав собор, і у 1346 р. проголосив Печьський Патріархат (Печ ‒ резиденція сербських патріархів). Константинопольський патріарх піддав анафемі, як Душана, так і новообраного патріарха Іоанікія та усе сербське священство. Лише через 29 років Константинополь визнав самостійне проголошення патріархату.

Пізніше після падіння сербської держави у 1459 р. автокефалія Печьського патріархату була ліквідована. Однак Чорногорська митрополія зберегла свою самостійність від Константинополя і вважала себе наступницею Печьської патріархії.

У 1557 р. Печьський патріархат було відновлено, а у 1766 р. знову ліквідовано.

У 1708 р. після еміграції сербів на північ до Австрії, було утворено автокефальну Карловацьку митрополію, яка опікувалася сербами, румунами, українцями та іншими православними у межах імперії Габсбургів. У 1848 р. під час «Весни народів» карловацького митрополита проголошено патріархом.

У той же час, коли сама сербська держава отримала політичну незалежність, у 1832 р. було утворено Белградську автономну (у складі Константинополя) митрополію. Річ у тім, що юрисдикція Карловацького патріархату розповсюджувалась лише на територію імперії Габсбургів (крім Боснії та Герцеговини). У 1879 р. ця митрополія отримала автокефалію.

Після утворення Об'єднаного Королівства сербів, хорватів та словенців було утворено так само і одну автокефальну церкву. До її складу увійшли Карловацький патріархат, автокефальні Белградська та Чорногорська митрополії, історична Охридська архієпископія та окремі єпархії Константинопольського патріархату. Саме цій новій церкві було надано Томос про автокефалію.

Отже з кожним наступним разом відновлення політичної незалежності сербів вони відновлювали власну автокефальну церкву.

Vladimir Jovanović

Єпископ Максим в інтерв'ю порталу «Теологія» порівняв отримання Україною церковної незалежності з першою сербською автокефалією. Він заявив, що у візантійських джерелах немає Томосу про автокефалію, який начеб то видав Патріарх Мануїл Архієпископові Саві. Ніхто не залишив свідчень про те, що бачив цей Томос, він мав би бути принаймні у протоколі чи кодексі ‒ продовжує єпископ Максим. Проте ані року його видачі, ані умов, ані навіть хто саме його підписав, достеменно не відомо.

У сербській історіографії є багато «творчих» пояснень цього, проте незмінним лишається питання «Де є той Томос?».

Пікантності додає той факт, що цього року сама Сербська Православна Церква офіційно святкуватиме «800-ліття автокефалії».

На початку XIII століття територія Сербії була під юрисдикцією автокефальної Охридської архієпископії. Її тодішній очільник Димитрій Хоматіан не тільки не визнав сербської автокефалії, але й засудив діяльність Сави Сербського, не визнавши навіть його архієрейської хіротонії.

Тому єпископ Максим називає це «автокефалією», а не канонічною автокефалією. Він також вважає, що автокефалія має бути справою єдності, а не справою незалежності.

Ця історична подія початку XIII століття цікава, але також є потужною аналогією з деякими останніми подіями у православному світі.

У 1219 р. Вселенський патріарх фактично проігнорував юрисдикцію Охридського архієпископа над Сербією і самочинно надав автокефалію. І сьогодні ми всі радіємо і пишаємось цим сміливим, проте неканонічним рішенням.

Поточні церковні проблеми в Україні є тимчасовою проблемою, і я вважаю, що там немає ніяких геополітичних чинників. Я вважаю, що кінцева мета Вселенського патріархату ‒ повернути до євхаристійного сопричастя мільйони українців, які ‒ обґрунтовано чи ні ‒ але були поза єдністю з Православною Церквою.

Однак частина Церкви, що на цій території знаходиться у повноті життя Церкви (мається на увазі УПЦ (МП)), не мала б обурюватися, а з молитвою визнавати можливість для співвітчизників у інший спосіб увійти до благодатного простору тієї самої Церкви.

Нам потрібно вірити, що Церква подолає спокуси, і ще багато хто буде вдячний, що такі спокуси з'явилися. Церква Христова історично є Переможницею.

Можливо, Москві та деяким іншим цей крок Константинополя здається не правильним, однак, у кінцевому рахунку, це закваска глибокої єдності, яке настане вже після нас.

Варфоломій взяв на себе хрест історичної відповідальності, і тільки у майбутньому, а не сьогодні, стане зрозуміло, чи було це правильно.

За інформацією порталу «Боротьба за віру», ввечері 17 січня, коли парочка Іринеїв (мається на увазі патріарх Іриней та єпископ Бачський Іриней) побачили інтерв'ю, у якому єпископ Максим вітає патріарха Варфоломія, «українських розкольників та помилкову автокефалію», ‒ вони були в ярості, та викликали Максима до себе для пояснень та покарання.

Cerkvarium підтримує позицію єпископа Максима та вітає той факт, що у Сербській Церкві починаються фахові ґрунтовні дискусії щодо «українського питання». Однак зауважимо, що паралель між сербською та українською автокефаліями є не точною. Адже у першому випадку Константинопольський патріарх проігнорував юрисдикцію, яка панувала на території Сербії. А в українському випадку Константинопольський патріарх надав автокефалію своїй канонічній території, яку було повернено після скасування акту 1686 року. Тобто, здобуття Україною автокефалії відбулося у більш канонічний спосіб, а ніж це було зі здобуттям автокефалії Сербією.

З власних джерел нам відомо, що всередині Сербської Православної Церкви є достатньо численна група єпископів, які підтримують Україну. Проросійську позицію в основному висловлюють патріарх Іриней та єпископ Іриней Бачський. Стосовно першого ‒ то його підозрюють у хабарі від РПЦ. У травні 2018 р. він став лауреатом премії Фонду Єдності православних народів. Премія становила чверть мільйона доларів США. Відразу після цього він зробив декілька гучних заяв проти української автокефалії. Що ж до заяв єпископа Іринея, то на нашому сайті опубліковано офіційну відповідь на його заяви від митрополита Мілетського Апостола.










Загрузка...