31 серпня 2018 року в Україні вимкнуть аналогове ефірне телебачення, внаслідок чого без телебачення взагалі можуть залишитися сотні тисяч людей. Чому так і що робити, аби цього не сталося — читаймо нижче.
Період, за який Україна та більшість країн Європи, Азії і Африки мали перейти на цифрове телемовлення, відповідно до зобов’язань за угодою «Женева-2006», завершився понад три роки тому — 17 червня 2015-го. Проте наше телебачення через низку проблем продовжує мовити і в аналоговому, і в цифровому форматах.
Представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Тернопільській області Михайло Зубик ділить проблеми, що можуть з’явитися з першого вересня, на три категорії. Перша стосується територій, де є прийом цифрового сигналу, проте не всі мають фінансову змогу придбати пристрої для розкодування і перетворення цифрового сигналу в аналоговий. Друга група проблем пов’язана з місцевостями, де покриття цифровим сигналом значно менше, ніж аналоговим. І третя «біда» — території, де немає ні одного, ні другого покриття із передавачів, розташованих на території нашої області.
Тепер про все за порядком. Люди, котрі мешкають на територіях, охоплених цифровим покриттям, повинні придбати пристрій для розкодування і перетворення цифрового сигналу в аналоговий — так званий тюнер DVB-T2 чи сет-топ-бокс вартістю понад 300—500 грн. Є і значно дорожчі — залежно від кількості функцій. Зрозуміло, що не всі зможуть його купити.
Михайло Васильович нагадує: згідно з постановою Кабміну в 2012—2013 роках соціально незахищені громадяни мали отримати телетюнери для цифрового телебачення безкоштовно. Управління соцзахисту населення в областях зібрали заяви від осіб пільгових категорій, але отримало цифрові приставки дещо більше половини заявників.
— У Тернопільській області із 34056 пільговиків лише 19757 отримали безкоштовні телетюнери від держави, — каже Михайло Зубик, — однак уже в 2013 році коштів для забезпечення перетворювачами цифрового сигналу пільгових категорій населення у бюджет не заклали. Отже, ми сьогодні повинні з’ясувати, скільки саме пільговиків іще потребують засобів прийому цифрового сигналу, і шукати джерела фінансування цього соціального проекту.
Одначе ні на збір інформації, ні на пошук грошей уже немає часу. Переписати всіх малозабезпечених, самотніх, багатодітних тощо мало — треба ще з’ясувати, чи в їхній місцевості є цифрове покриття, тобто чи потрібен кожному з них тюнер.
Щодо покриття, то провайдер ефірно-цифрового мовлення «Зеонбуд» обіцяв, що охопить ним 95 відсотків території України. Та якщо вірити експертній оцінці на замовлення телеканалу «1+1», то насправді зона охоплення сигналом Т2 становить 80—85%. А на Тернопільщині ще менше — 60—65 відсотків. За словами керівника обласного відділу Українського державного центру радіочастот Богдана Мовчана, жодних вимірювань ніхто не проводив — місцеві фахівці приблизно «прикинули», виходячи з того, що на Тернопільщині є п’ять передавачів «Зеонбуду»: в Бучачі, Бережанах, Чорткові, Тернополі й Кременці. Ось чому багато людей, котрі придбали свого часу тюнери, скаржаться на відсутність сигналу. Не раз ми й у нашій газеті порушували цю проблему.
— Перед тим як купувати тюнер, потрібно з’ясувати, чи територія, де ви мешкаєте, покрита цифровим сигналом, — радить директор Тернопільської філії Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення Роман Макар. — Запитуйте в односельців, у сусідів, чи хтось приймає сигнал. Бо «цифра» суттєво відрізняється від «аналогу». При аналоговому телебаченні сигнал може бути слабким, екран сніжитиме, але зображення хоч якесь буде. Цифра або є і високоякісна, або її немає взагалі.
— Телевізійний сигнал за відсутності тюнера зникне в тих домогосподарствах, де прийом телепрограм нині здійснюється через звичайну антену — кімнатну, колективну, «решітку», «польську» тощо, — пояснює Михайло Зубик. — Це здебільшого стосується сільського населення і насамперед самотніх чи малозабезпечених громадян. Їм рекомендують скористатися, окрім сателітарних антен, послугами кабельного телебачення, Інтернетом. Але ці поради не завжди актуальні в сільській місцевості.
— При переході на цифрове телемовлення без телебачення можуть залишитися Заліщицький, Борщівський і Монастириський райони, — каже Богдан Мовчан. — Частково — Шумський, Лановецький, Зборівський, Козівський, Підгаєцький, Підволочиський, Чортківський.
Можливо, ситуацію на півдні області покращить встановлення передавача в Борщеві, але там потрібно збудувати телевежу. Це, за словами Богдана Мовчана, є в планах «Зеонбуду». Але оскільки компанію-монополіста цікавлять лише ті населені пункти, де мешкає понад 50 тисяч осіб, то сподіватися, що вона буде намагатись покрити Україну цифровим телемовленням на 95 відсотків не варто.
Чи можливо передбачити і пом’якшити всі ризики, пов’язані з переходом на «цифру»? Михайло Зубик вважає, що для цього треба детально вивчити за участю районних, сільських рад, керівництва ОТГ ситуацію на місцях і з’ясувати, скільки осіб претендують на безкоштовне перетворювальне обладнання.
І ще треба розуміти, що тільки в рекламному ролику бабця під’єднує тюнер до телевізора, поки внук читає інструкцію, — і телевізор відразу показує всі канали. Насправді й перетворювальне обладнання потребує налаштування.
Перехід на цифрове телебачення спровокує і низку проблем, які Костянтин Трофименко («Дзеркало тижня» (www.dt.ua) за 14 липня) трактує, як загрозу національній безпеці України. Різко зменшаться доходи і штати обласних філій Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, який транслює аналогове ТБ. «Зеонбуд» може виставити мільйонні тарифи й таким чином «задушити» неугодні власникам-олігархам канали, без яких інформаційне поле в країні може, м’яко кажучи, змінитися.
Багато сімей на прикордонних із Росією територіях дивитимуться після вимкнення «аналогу» російські канали, бо в Росії — аналогове телебачення, і воно проникає далеко за межі прифронтової території.
Одначе всі ці моменти не означають, що перехід на цифрове телемовлення не потрібний. «Цифра» — сучасна технологія, що має багато незаперечних переваг перед «аналогом». Це не лише краща якість звуку й зображення, а й збільшення кількості програм в одному частотному діапазоні, можливості створення інтерактивних ТВ-систем, повторний перегляд передачі, її запис, створення архіву улюблених передач, вибір мови, субтитрів тощо.
Отже, від аналогового телебачення треба відмовлятися. Але ми маємо бути готовими до того, що з вересня в багатьох селах люди з тієї чи іншої вулиці сходитимуться на перегляд серіалу до сусіда, в якого буде «тарілка» чи Інтернет. Як у часи появи перших телевізорів.
