Тернопільська пенсіонерка розповіла про лікарів і потойбічний світ

Тернопільська пенсіонерка розповіла про лікарів і потойбічний світ

А Ви знаєте, що означає слово «вирій»?.. Ще з дитинства не раз ми чули – птахи відлітають туди, де вічне тепло. Долаючи тисячі кілометрів, у негоду і холод, вони мужньо та впевнено продовжують свій віковічний шлях. Слово «вирій» є в багатьох слов’янських мовах, а ще воно пов’язане  із стародавніми уявленнями слов’ян про потойбіччя…

Тернопільська пенсіонерка розповіла про лікарів і потойбічний світ

Тернопільська пенсіонерка розповіла про лікарів і потойбічний світ

Шлях до нього пролягає через водяний вир і трясовину. Розуміти Вирій слід саме як «той світ», куди потрапляють душі померлих і куди летять зимувати птахи та тікають від холоду змії, адже вони за давніми віруваннями є традиційним втіленням душ…

«Мого чоловіка не стало минулого року… Восени він тихо відійшов у вічність, так спокійно і непомітно, що рідні навіть не зразу зрозуміли – думали, що спить… Сивий наш голуб, найперша й найбільша опора всієї сім’ї… А цього року прихворіла я трохи. Готувалася до нескладної операції і хоч переживати причин було небагато, та все одно, вечір перед поступленням до лікарні видався тривожним.

Надранок заходжу на кухню, щоб перевірити, чи все гаразд і чую якесь шурхотіння над головою. Спочатку якось не по собі стало, аж поки зрозуміла, що то у плафон-світильник, який мав великий круглий отвір внизу залетів великий, дуже великий метелик…

Таке охопило дивне відчуття –  наче то щось невимовно рідне і тепле, живе й до болю знайоме прилинуло з небуття, щоб заспокоїти, втішити. В пам’яті сплив спогад, що метелики, то душі тих, кого вже немає поруч… А за кілька днів у мого чоловіка мав би бути день народження! Невже це він?! Невже це він з вирію дав мені звістку, огорнув за плечі руками і прихилив до свого плеча, щоб не переживала, щоби втішилася…

І як він тільки потрапив сюди, цей великий красивий осінній метелик?.. Повідкривала всі вікна, міцно причинила двері на кухню і спокійно вийшла. До таксі, у лікарню…

Все вже позаду. І операція, і перев’язки, і відновний період… От тільки не дає мені спокою одне – як можуть спокійно окремі лікарі, які не кажуть жодного зайвого слова, так би мовити, не відступають «від протоколу» ні на йоту?! Отримавши свою подяку, яка суттєво перевищує мою пенсію – лікарка практично жодного разу не зустрілася зі мною поглядом… Тільки «Добрий день», «До побачення» та кілька нескладних маніпуляцій… І ще – це холодне обличчя, тонкі стиснуті вуста і погляд кудись мимо мене. Невже вона не бачить того, що там, де зливається небо з верхівками новобудов, пломеніє осінній вирій? Який чекає кожного. Кожного, хто діями своїми, думками надає сили крилам своїм…

Записала Наталя ВОЛОТОВСЬКА, Про Те




Loading...

Loading...

Немає коментірів для відображення.

Написати коментар

You must be Logged in to post a comment.