Священик із Тернопільщини довічно отримав право відпускати особливі гріхи

Священик із Тернопільщини довічно отримав право відпускати особливі гріхи

У Рік Божого милосердя (2016-й) четверо священиків з України отримали привілей від Папи Римського відпускати гріхи, резервовані Апостольським Престолом. Цей мандат був чинним протягом року. А після завершення терміну для двох служителів  церкви – настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Тернополя  о. Йосафата Саврана та священика храму Успення Пресвятої Богородиці смт. Козова о. Василя  Баглея – Папа зробив такі повноваження довічними. У чому полягає їх суть, які особливі гріхи можуть відпускати посланці Папи, про це говоримо з о. Василем...

IMG_20170614_224020

Відпускають особливі гріхи

– У 2016 році, в Рік Божого милосердя, четверо священиків з Тернопільщини отримали право відпускати гріхи Апостольського Престолу. Одним із них були Ви. Чи скористалися, на Вашу думку, громадяни можливістю отримати особливе розрішення?

– Відпущення гріхів, резервованих Апостольським Престолом, було лише однією з «опцій» місіонерів Божого милосердя. Насправді питання Року Милосердя було зовсім в іншому. Цим Роком Папа ще раз акцентував свою увагу на тому, що Господь є милосердним. Що Бог – це не тиран, диктатор, не дід, який сидить на небі і кидає в людей громами, коли ті грішать. Він милосердний і це виявляється в багатьох речах: у тому, що ми живемо, дихаємо, зустрічаємо новий день і маємо мирне небо над головою. Тільки коли це усвідомимо, зможемо стати милосердними до інших.

Людина за своєю природою є егоїстичною. Свій головний біль чи турботи вона вважає важливішими за всі проблеми світу. Ми можемо проявляти милосердя, тільки розуміючи, що Бог є милосердним до нас. Приймає такими, якими ми є, хоче, щоб ми стали кращими. Таким було головне послання Року Божого Милосердя.

Мені важко сказати, чи люди його сприйняли. Я не можу коментувати жодних речей, які стосуються сповіді. Це дуже інтимна річ, і як священик під присягою бережу її таємницю. Усе, що я почув під час сповіді, навіть якщо це не стосується гріхів, знаходиться під печаттю. Цю інформацію не можна використовувати у жодному випадку, навіть для благих намірів.

Зараз маємо проблему: уряд Австралії ініціює боротьбу з педофілією і хоче змусити католицьких священиків звертатися у поліцію, коли вони дізнаються про такі випадки під час сповіді. Церква категорично проти цього. Вона є консервативною у цьому питанні.

– Мабуть, у зв’язку з тим, що Ви стали посланцем Божого Милосердя, у Вас побільшало роботи…

– Так, мабуть, разів у три-чотири. Я – парафіяльний священик і маю обов’язки на парафії, а тут ще додалися місіонерські справи. У великий піст і за місяць до цього мене не було ні вдома, ні на парафії. Це були постійні реколекції, місії, які охоплювали не тільки Тернопільщину, а центральну та східну Україну. Ці зустрічі пов’язані не тільки зі сповіддю, а й зі зголошенням про Бога Милосердного.

– Як думаєте, чому саме Вам надано такі важливі повноваження?

– Не знаю. Мабуть, такою була воля Божа. Насправді, це велика відповідальність і важка робота. Цей кредит довіри потрібно відпрацювати.

IMG_4400– Які гріхи не може відпустити звичайний священик і чому вони потребують особливого розрішення?

– Треба розуміти, що будь-яка людина, котра має важкий смертний гріх, у тому числі вбивства, і щиро в цьому кається, може бути розрішена священиком. При цьому вона має виконати умови сповіді: справді жаліти про свій вчинок, мати бажання виправитися, стати кращою.

Але є гріхи, резервовані Апостольським Престолом. Вони є важкими. По-перше, це гріх профанації Святих Тайн, їх обезчещення. Прикладом такого гріха можуть бути сатаністи, які свідомо викрадають найсвятіше, що є у храмі, – святі дари (чашу святого причастя), і зневажають їх. Церква ж вірить, що під видом хліба і вина присутній Христос, а отже, обезчещення Тайн є глумом над самим Богом.

Другий – замах на вселенського архієрея Папу римського. Такий випадок трапився у 1981 році, коли турок Алі Агаджа вчинив замах на Папу римського Івана Павла ІІ.

Два наступні гріхи стосуються служіння священиків – це пряма зрада сповіді, яка також підпадає під карні санкції церкви, та розрішення спільника гріха нечистоти.

Бійці не грішать, а чинять подвиги

– У соціальних мережах триває бурхливе обговорення цих гріхів. Люди дискутують, чи належить до них пограбування церкви, викрадення священних речей – Євангелія, плащаниці?

– Такі гріхи є важкими, однак вони не належать до профанації Святих Тайн. Пограбування церкви є смертним гріхом, але якщо людина кається, то її може розрішити будь-який священик.

– А як щодо абортів?

– Колись цей гріх належав до резервованих єпископом, але минулого року Папа дозволив відпускати його усім священикам.

!!!!– Ми говорили з Вами про важкий гріх убивства. У цей час в країні відбуваються військові дії. Багато бійців перебувають на сході, де їм доводиться стріляти у ворога і забирати у когось життя. Як церква оцінює такі вчинки?

– Це дуже актуальне запитання, адже в країні вже третій рік триває війна. Коли людина забирає у когось життя, це її мучить, і військові не знають, як цьому дати раду. Тому виникають депресивні стани, нервові зриви. Але Христос не казав, будьте пацифістами і складіть зброю.

Щоб жити щасливо в раю, людина повинна заслужити це тут, на землі. Якщо ми живемо згідно з мораллю, то повинні будувати таке ж суспільство. Джордж Вашингтон казав, що можна звести місто без мурів і води, але не можливо зробити цього без моралі.

Є заповідь «не вбий», але в той же час є заповідь «шануй батька та матір». Маючи Батьківщину, яку дав Бог, людина повинна її захищати. Ми ведемо оборонну війну.

Усі ми знаємо іншу заповідь – «не кради». Але агресор краде наші території. Коли є небезпека вбивства мене, моєї родини, дітей та батьків, я маю обов’язок брати до рук зброю. Згадаймо тих самих хрестоносців. Це воїни, які захищали свою віру і народ. Воїни, які стоять на східних напрямках, не порушують жодної Божої заповіді. Навпаки – їхні вчинки є героїчними. Вони захищають свою родину, націю, релігію, людей, які мирно живуть, печуть хліб і орють поле.

Інше питання, коли солдат бере автомат і йде на чужу землю. Але наші хлопці в Оренбурзі чи Орлі не воюють. Вони стоять на сторожі порядку на своїй землі. Коли стається вбивство, це психологічна травма. Тому боєць повинен мати чітке розуміння, для чого він це робить. Ісус каже, що немає більшої любові, як віддати своє життя за ближнього, що і роблять наші хлопці.

Йти до сповіді, «бо треба», – не добре

– Можете дати кілька рекомендацій, як приступити до сповіді, аби вона була щирою, відкритою та дієвою?

Це дуже широке питання. В першу чергу ми повинні розуміти, що людина має психологічну потребу виговоритись. Очевидно, тому й кажуть, що розказане горе –  це поділене горе. У США одна з найпрестижніших професій – це психоаналітик. Ми живемо у суспільстві, яке втрачає звичку слухати. Нас атакує різна інформація, в тому числі агресивна, тому людина має внутрішню потребу розповісти. Психотерапевт може дати поради, але він ніколи не скаже: твої гріхи прощено і ти маєш шанс почати життя заново, Бог тебе любить, зроби висновки і йди далі.

Сповідь – це дар нового дня, нових можливостей у житті. Інколи людина каже: «А чого я маю розказувати священику свої гріхи? Він така ж сама грішна людина». Так, ніхто не без гріха, але це не його дар. Його дає Христос і це велика відповідальність.

З іншого боку, якщо так думати, то давайте не ходити до стоматологів, бо вони мають карієс. Сповідь – це насамперед внутрішня гігієна. Коли ми хочемо, щоб навколо було чисто, то прибираємо в будинку. Душа також потребує очищення. Які б ідеальні ми не були, все одно бруднимось, і це нормально, але ненормально з цим жити. Сповідь – це нагода попросити вибачення у Бога. Так, він милосердний, поки ми ходимо по цьому світу своїми ногами, але він також справедливий і за свої вчинки треба буде відповідати на тому світі.

Сповідь повинна бути щирою. Не можна зводити її до формальності і приступати, бо всі йдуть, бо перед сусідами соромно, бо мама змусила. Це не добре.

Знаємо притчу про блудного сина та загублену вівцю. Ми живемо в світі, де ставлять клеймо: той правильний, а той – ні. Бог дивиться на ці речі по-іншому. Він вболіває за грішника навіть більше, ніж за праведника. Я завжди наводжу приклад: мама має двох дітей. Один чемний, відвідує секції, приносить похвальні грамоти, ходить на карате, ушу, танці, а інший – де не посієш, там вродиться. Ще не вийшов з хати,  а вже золоті верби за ним ростуть. За кого мама більше переживає, думає і молиться? Звичайно, за того, хто оступився. Так само і Бог. Кожний п’яниця і наркоман для нього дуже цінний. Господь помер за них, як і за інших, тому вболіває за кожну загублену душу і переживає не менше, ніж за монаха, який молиться в монастирі.

P.S. Відповідно до спеціально виданого розпорядження, священнослужителі  у період з 8 по 11 квітня 2018 року мають прибути до Рима (Італія) на аудієнцію до Папи та відповідну духовну формацію, яку організовує Папська рада у справах нової євангелізації.
Джерело: Тижневик "Номер один"




Loading...

Loading...

Немає коментірів для відображення.

Написати коментар

You must be Logged in to post a comment.