Письменник Олександр Вільчинський по-справжньому навчився рибалити після 40 років. Почав ловити багато риби і тільки велику. До того ловив мало і маленьку. Розповів, чому мріє рибалити щодня.
У комп’ютері завів собі таблицю, де зверху – дні, а збоку – види риб. Ходжу навпроти в магазинчик «Фреш» і там в дівчат важу, бо в них точна вага. Цього літа рекорд. Карась – кіло 400. Лин – кіло 200 і навіть окунь – 600 грамів. Потім в кінці сезону подарував дівчатам по карасеві до кілограма за те, що вагу використовував, пише Терен з посиланням на Про.те.
Це супер – мріяти про літо, про риболовлю. Уявляти, як перший раз випливаєш на човні після довгої перерви. Минулого літа це було феноменально. Туман такий, що не видно до 10 метрів. Пливу в тумані, нічого не бачу. Тільки чую, як ще чиїсь весла хлюпають. І потім з туману випливає інший рибалка.
Рибалю з дошкільного віку. Головне був не результат, а процес. Дещо тато мені показував на річці Збруч. Потім в Борщівці Лановецького району, де я виріс, рибалили з двоюрідними братами на річці Горинь. Там став великий, розділений греблею надвоє. Були й інші стави. В лісі є знамените озеро Ставки, про яке написав у своєму романі. Там я одного разу ледь не втопився. Був у другому класі. Я, тато, сусід і його син поїхали на це озерце і заплили десь до середини. Я зрозумів, що в мене нема більше сил плисти далі і почав вертатися. Не вистачило сил навіть назад. Я встиг гукнути і пішов під воду. Пам’ятаю – очі відкриті, вода жовта, нічого не видно. З останніх сил думаю, що під водою ще трохи пропливу. І тут хтось мене за руку витягнув. То був тато. Потім жартували з того. Я просив не казати мамі. Мама все одно дізналась. Трохи сварила – тата більше, ніж мене.
Після дощу з ліхтариком збираю великих хробаків. На них дуже добре клює. Виходжу, коли стемніє. Влітку мене можна побачити, коли ходжу навколо будинку. Маю на лобі рибальський ліхтарик. Відерце з-під майонезу, з прорізаною в кришці дірочкою. Туди збираю черв’яків. Тримаю в холодильнику. Якось дружина терпить. У нас два холодильники, Богу дякувати. Маю там своє відділення.
Мрію рибалити щодня. Ввечері і зранку, ввечері і зранку. Здоров’я вистачає на два-три дні в тиждень. Якщо червень, то риболовлю починаю половина 4-ї ранку. Приїжджаю, коли ще темно. 10 хвилин йде на накачування човна, то вже сіріє. І так до години 12-ї. Іноді довше. Буває, що не дуже клює. Буває, що супер клює. Кілька разів пробував на тернопільському ставі, але тут мені чомусь менше щастить.
