І розвіяли його вчителі і учні 27-ї спеціалізованої школи міста Лисичанська, які відпочивають у пансіонаті «Лісова пісня» на Борщівщині, пише TeNews.
Неповторні краєвиди Борщівщини, приємні знайомства з ровесниками із різних регіонів, пізнавальні екскурсії та найголовніше – щоденне спілкування українською мовою, – ось що найбільше запам’ятається дітлахам із Лисичанська, які відпочивають у таборі «Лісова пісня». Тринадцятеро дітей на чолі із наставниками – Іриною Бєлоус і Юлією Лисенко кажуть,що почуваються тут, як вдома. І навіть краще. Бо ж до гостей завжди особливе, трепетне ставлення. А на Борщівщині уміють гостинно приймати. Благо, є для цього усі можливості: чудові принади природи, знамениті дитячі табори «Лісова пісня» у Борщеві та «Збруч» у Скалі-Подільській, які щоліта оживають і наповнюються дитячим щебетом. Хоча часи тепер не такі оптимістичні, в країні війна, проблеми, економічні негаразди. І це сповна відбилося на фінансування таких закладів. Грошей катастрофічно не вистачає, а відтак – наповнюваність таборів значно знизилась. Але волонтери, керівництво табору, очільники району зробили усе можливе для того, аби діти не думали ні про війну, ні про безгрошів`я. Особлива увага – до дітей зі сходу країни, які пережили немало поневірянь.
Вчителька із Лисичанська Юлія Лисенко пригадує: вперше вибухи вони почули у своєму місті рівно рік тому. Це трапилось серед білого дня. Лисичанськом поповзли чутки про можливі обстріли. Люди почали виїзжати з міста. Щоправда потім повернулися до своїх домівок. Страшно, каже, все це згадувати. Активних бойових дій сьогодні у місті немає, але моторошно стає лише від того, коли згадуєш, що десь за якихось п`ятдесят кілометрів йде справжня війна, гинуть люди.
Майже всі діти, які приїхали на відпочинок у табір живуть у багатоповерхівках. Тому найбільше їм подобається природа. Згадують, що коли їхали сюди, у полі вперше в житті побачили лелек.
– Їх було так багато, що ми зупинилися і милувалися птахами. Почали їх рахувати, та збилися з ліку. А потім вони знялися і полетіли, – захоплено розповіла одна дівчинка. – А вже у таборі на ялинках ми часто бачимо білочок. І теж уперше – наживо.
Не могла не запитати дітей і про те, чи не боялися їх батьки відпускати сюди, на західну Україну. Усі хором відповідають, що ні. Навпаки – вони вже із нашим регіоном добре обізнані і знають, що тут проживають щирі і працьовиті люди. Дорогою розглядали доглянуті будинки, поля, пам`ятники і святі місця. До того ж, минулого року вони вже відпочивали на Івано-Франківщині, де проживали у сім`ях місцевих жителів. Знайшли тут багато друзів, з якими і досі підтримують зв`язок.
Волонтер із Борщева Володимир Чугаєвський, за сприяння якого ці діти приїхали на відпочинок у табір, розповідає, що минулого року у його сім`ї теж гостювала дівчинка зі сходу. З його дочкою вони дуже потоваришували і підтримують зв`язок через соціальні мережі.
Десять років очолює табір «Лісова пісня» Віталій Шеремета – керівник молодий, але досить досвідчений. Криза безгрошів`я цього літа дається взнаки по-особливому. Дітей у таборі мало, всього 169. Більше утримувати не можуть собі дозволити. А хотілося б. І можливості для цього є, і база достойна, а от більшість корпусів стоять пусткою. Сумно. Витрати на утримання дітлахів із Лисичанська покриватимуть благодійними коштами. Голова Борщівської РДА Людмила Юзьків розповідає, що мала розмову із фермерами і керівниками приватних сільськогосподарських підприємств району, які пообіцяли внести проплати на рахунок пансіонату. Каже, це питання в неї на особистому контролі. Поки що ніхто коштів не вніс, але якось виходити із ситуації потрібно. От і виходять якимось дивом. Найперше – завдяки організаторським здібностям Віталія Шеремети. Є діти, а отже треба забезпечити повноцінне харчування.
Вчителі і діти із Лисичанська навперебій розповідають, що так ситно як на Борщівщині, не годують ніде. Навіть у минулі роки в трьох таборах поблизу рідного міста, які сьогодні є недіючими, такого харчування не було. Дітям довподоби полуденок: перекус між обідом і вечерею. Тоді, кажуть, подають дуже смачні солодкі страви і багато фруктів. А ще дітлахам дуже подобаються дискотеки, і …місцевий діалект.
– Ми не знали що таке «пляцки» і «ровер», – розповідає вчитель Ірина Бєлоус. – Та ще багато є таких дотепних слів, які почули вперше. Це дуже добре для дітей, пізнавально. А ще ми навчилися танцювати танець з хустинкою. У нас про такий не чули. Взагалі у вас дуже колоритні традиції, милозвучний говір. Наша школа спеціалізована із нахилом на вивчення української мови, тому діти дуже добре знають мову, чим ми і пишаємося.
Наші гості захоплено розповідають і про свої подорожі. Побували вже у багатьох куточках Тернопілля і України. Вразила своїми масштабами фортеця у Кам`янці-Подільському, в захваті діти і від самого середньовічного міста. А от цього тижня збираються відвідати і знамениті печери у Кривчому. Усе подобається. Тільки додає смутку думка, ця казка літа швидко закінчиться. Але є сподівання, що мир повернеться на нашу землю і ми ще зустрінемось чи у Борщеві, чи в Лисичанську.
