Тернопільський священик розповів неймовірну історію, яка “взірвала” Інтернет

Тернопільський священик розповів неймовірну історію, яка “взірвала” Інтернет

03У своєму блозі bogoslov.org тернопільський священик отець Євген Заплетнюк розповів неймовірну історію про один із експонатів, знайдений ним у скарбниці Бережанського краєзнавчого музею.

"Один із найбільш вражаючих експонатів Бережанського краєзнавчого музею – ця вервичка, що на фото. На перший погляд – нічого незвичайного. Стара, чорна, маленька. Майже дитяча. Але ж, звичайну в музей би не поставили… Щось тут не те…

Як виявилося, дійсно. Це не проста річ. Її зробив із хліба невідомий уже в’язень сталінських таборів і проніс через усі свої страждання й митарства, в найскладніші дні та години свого життя...

Уявити сьогодні нам таку потребу молитися, щоб аж із хліба робити собі чотки – просто не можливо. На жаль.

Подумайте, що ж повинно статися у вашому житті такого, щоб ви настільки відчували фізичну необхідність заговорити з Христом, щоб аж не боялися наразити себе на смертельну небезпеку!

Колись і до табору можна було легко потрапити саме за те, що у вас була вервичка! А тут людина сама вже робить її там. У тому пеклі.

Це або неймовірна сила духу, або ж крайній відчай. Хоча з відчаю не моляться, як Петро, а накладають на себе руки, як Іуда Іскаріот.

По великому рахунку, це означає лише одне: для того, хто її робив, повноцінного життя без молитви не існує. Воно втрачає свій сенс, перетворюючись на біологічне, тваринне існування істоти, що в минулому була людино.

Кожен в’язень – це безправна істота в клітці, позбавлена головної людської риси – свободи волі. Просто свободи. Позбавлена того, що робить людину богоподібною.

Зберегти людську, а значить і Божу подобу в собі міг лише той, хто молився.

Чому ж тепер люди згадують про Бога тільки тоді, коли вже ніщо інше їм не допомагає?

А може, варто просто з молитви все розпочинати, і все в нас буде по-іншому?

Я пишу цей пост майже вночі, коли більшість із вас будуть спати.

Але я не піду до сну, поки не помолюся зараз усіх нас. А ви, якщо хочете, теж можете осінити себе хресним знаменням просто зараз і сказати: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних! Пресвята Богородице, просвіти нас світлом Сина Свого!».

Я прошу всіх молитися не тільки тому, що в мене така робота. Направду, я не молюся Богу лише з тієї причини, що колись я мав необережність стати священиком. Я молюся Богу тому, що жодного разу, чуєте, жодного разу Він не покидав мене в біді, коли мене покидали люди.

А ще, я дуже добре відчуваю та постійно переконуюся в тому, що Бог чує мої молитви. І саме тому, я захотів стати священиком, ще багато років тому. Я не можу не помічати очевидного. Бог – Живий.

Правда, що для щирої молитви вервичка зовсім не потрібна. Але, ще більша правда те, що для щирої молитви нам майже завжди чомусь потрібна якась біда чи страждання.

Не забуваймо Бога в радощах, то Він згадає нас і в час скорботи.

Дякую всім за увагу. Доброї ночі або чудового ранку. Я вас усіх дуже люблю. Будьте мені щасливі - завершує свій пост протоієрей Євген Заплетнюк.

Loading...

Loading...

Немає коментірів для відображення.

Написати коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.