Хоч українська мова не є рідною мовою Володимира Рафеєнка, письменник доклав чимало зусиль, аби оволодіти нею. Знав творчість Андруховича майже на пам’ять.
Написаний роман “Мала книжка прощань” – терапевтичний роман, автор лікувався написанням цього твору. Книга отримала премію Короленка нещодавно, хоч і була написана близько 20 років тому. Це книга-поліфонія з великою кількістю різних персонажів. Особливість – це думка автора про смерть, як найпрекрасніше в нашому житті, що дає можливість цінувати всі найкращі моменти життя.
Тернопільська історія про любов, зраду, пристрасть і гербарій
Зараз Рафеєнко пише роман українською. Він зазначає:”Є такі речі, які можна сказати тільки українською”. При написанні постійно користується словниками, це приносить задоволення, хоч і є відчуття, що неможливо досягнути повного відчуття мови. Не впевнений, що захоче повертатися до воєнної тематики, адже це дуже боляче. Письменник сумує за рідною місцевістю, домівкою та незабутнім ароматом цвіту абрикосів у квітні.
Порада для молодих письменників: працювати над мовою. Всі історії вже розказані, тому мову потрібно використовувати не як засіб комунікації, адже мова довіряє себе, щоб письменник міг дати життя новим героям твору. Часто саме мовні філологи стають письменниками. Не варто забувати, що саме освіченість інколи руйнує природу художнього. Освіченість це не найголовніше, якщо відчуваєш – пиши.
Мріє про завершення війни.
Прес-служба Мистецького фестивалю «Ї»
