У кожному сільському магазині Тернопільщини є товстий зошит, який у народі назвали «чорна книжка». Туди записують суми, на які люди беруть продукти борг.
Хтось потрапляє до того списку рідше, хтось – постійно, а хтось і ніколи, проте останніх меншість, пише ПроТе.
– Записуюся в магазині щомісяця – беру рибу, олію, крупи, борошно, – каже пенсіонерка Ганна з Бережанського району. – Маю півтори тисячі пенсії. От як недавно отримала пенсію, 500 гривень віддала до магазину, бо заборгувала минулого місяця, а 500 гривень пішло на ліки. Ще 500 гривень лишилося до наступної пенсії. Але їх не вистачить на цілий місяць. Знову буду записуватися. Мені продавщиця довіряє, бо завжди віддаю.
– Знаю, коли переважно нема людей в магазині, – розповідає вчителька із села Буданів Теребовлянського району. Імені не називає. – В неділю йду вранці, поки люди в церкві, щоби мало хто бачив. В будень йду до магазину під обід. Соромно записуватися. Я вчителька, а грошей часто нема.
– Роками брала продукти в борг, як не мала ще пенсії – розповідає пенсіонерка Марія з Чортківського району. – Дві пенсії є – моя і чоловіка, ще й чоловік зарплату бере. В нас тепер умови покращилися. Я зі всіх сторін підперта. Дочка з-за кордону навіть якусь футболку передасть – і вже легше. З городу продукція є, козу маю. Були тяжкі часи. А чого людські діти по світу поїхали? Чого моя дочка в Польщу поїхала? Бо була нестача грошей. Слава Богу, що там і залишилася, бо вийшла заміж за поляка.
До слова, продавці магазинів про клієнтів без грошей і боргові книжки говорять неохоче. Не дивно – їм люди довіряють. Не кажуть і про суми. В одному із сіл Бучацького району продавщиця магазину лише коротко мовила: «Записуються від пенсії і до пенсії».
