27 травня минає рік, як не стало активіста ГО «Народна рада Кременеччини», правдивого патріота нашого краю Віталія Ващенка.
Досі важко повірити, що четверо нелюдів забрали у нього життя, виконуючи за гроші чиєсь злочинне замовлення. Принципова позиція та активна діяльність пана Віталія щодо очищення влади, правоохоронних органів, судів від корупціонерів, зрадників і пристосуванців багато кому не подобалися. Його «прибрали» за правду. Якби активіст жив, то Кременеччина, без сумніву, втілила би очікувані суспільством зміни після Революції Гідності. Натомість все й далі грузне в болоті беззаконня. Напередодні сумної дати «НОВА…» зустрілася з вдовою Наталею Ващенко.
— Пані Наталю, завершено розслідування, триває суд над чотирма підозрюваними у вбивстві вашого чоловіка. За цей час ви багато чого дізналися про той страшний день, багато що зрозуміли… Це було замовне вбивство?
— Я відразу здогадувалася, що це замовне вбивство, адже чоловікові неодноразово погрожували, проте свої припущення не озвучувала правоохоронцям, бо не знала, чи можу їм довіряти. Коли побачила, що поліція доклала усіх зусиль і швидко затримала виконавців, надала деяку інформацію, якою я володіла. Організатор убивства киянин Олександр Закутній — важлива фігура у кримінальному світі, він, так би мовити, — «трофей» для нашої обласної поліції. Два виконавці і посередник — теж особи з кримінальним минулим. За допомогою GPS-трекера бандити стежили за автомобілем мого чоловіка, мали при собі його портрет. Нині вбивці виправдовуються, що нібито хотіли лише «пріпугнуть». Але невже заради цього вони їхали із Дніпропетровщини до Кременця? Мій чоловік мав свій бізнес — постачав морозиво по селах, їздив «глухими» маршрутами, його можна було де завгодно перепинити, інсценізувати пограбування… Але ж ні, вони вчинили показову розправу — на нашому подвір’ї, на очах у сусідів. Відомо, що бандити готувалися до вбивства три місяці. Для поїздки на Тернопільщину організатор орендував автомобіль, в обласному центрі наймав дві квартири, тут придбав ще одну легківку.
— Пан Віталій знав, що за ним стежили? Він відчував загрозу?
— Приїхавши уночі після лікарні на місце трагедії, я побачила на столі в ґанку клаптик паперу, на якому почерком чоловіка був записаний номерний знак. Це був номер автомобіля вбивць. За кілька хвилин до нападу я розмовляла з чоловіком по телефону. «Біля нашого будинку крутяться якісь хлопці…» — казав він. «Не іди туди!» — просила його. «Не хвилюйся, я знаю, як безпечно зайти на подвір’я», — заспокоїв. На той час ми мешкали в іншому будинку, що за два кілометри звідти. Я тоді лежала з температурою після операції, зі мною був молодший син. Чоловік зайшов до будинку, потім пішов відключити морозилку в автомобілі, що стояв за хатою. Саме там на нього тривалий час чекали два нелюди — дудлили пиво, ласували морозивом, один із них навіть заснув на сидінні нашого авто… Мабуть, чоловік відчував небезпеку, бо кілька днів перед трагедією був дуже знервований. У мене теж було погане передчуття…
— Що робилося у вашому серці, коли ви вперше побачили вбивць?
— Двох убивць я побачила під час слідчого експерименту: один ховав очі, інший зухвало дивився… Вони накинулися на чоловіка зненацька, інакше він би дав відсіч, бо був набагато сильніший від них фізично. Організатора та посередника я побачила вже в суді. Вбивці — жалюгідні обділені життям істоти, вони навіть не викликають у мене ненависті. А ось організатор — страшний чоловік, якби не сидів у клітці, було б моторошно бути поруч. Вкрай зухвало поводяться двоє із чотирьох адвокатів підсудних — посміхаються, грають на публіку… Перед початком одного із засідань вони поставили у клітку пакети із… водою та цукерками для підсудних. Як юристи мали б знати, що це — порушення правил безпеки. Добре, що конвоїри дали команду все те прибрати. Очевидно, окрім чималої суми, яку замовник заплатив за вбивство Віталія, нині він ще й щедро платить адвокатам убивць.
— Із перших засідань підсудні, аби уникнути відповідальності, заперечують свою причетність до злочину. Які є докази?
— Проведено різні експертизи, є беззаперечні докази, зокрема, відеозаписи, що доводять причетність чотирьох підсудних до вбивства. На їхньому одязі виявлено кров мого чоловіка. Чимало людей бачили їх неподалік нашого помешкання. Того вечора сусіди почули крики біля нашого будинку і пішли з’ясувати, що сталося. Двоє вбивць саме вибігали з подвір’я, один навіть замахнувся на сусідів. На слідчих експериментах убивці в усьому зізналися.
— У нашій країні рідко коли викривають замовників резонансних убивств. Ви вірите, що правоохоронні органи озвучать прізвище того, хто заплатив чималі гроші за вбивство вашого чоловіка?
— Днями я ознайомилася з матеріалами кримінального провадження щодо замовника вбивства. Щоб не нашкодити слідству, не можу розголошувати те, що мені відомо. Скажу лише, що добре знаю замовника. Правоохоронці провели велику роботу, тому, сподіваюся, справа буде розкрита. Бачу, що для слідчого — це справа честі. Не сумніваюся в професіоналізмі ні слідчого, ні керівника обласної поліції, але водночас розумію, що замовник не хоче сісти за ґрати, тому буде шукати усі можливі способи, аби відкупитися.
— Ваша сім’я не відчуває нині тиску?
— Через місяць після похорону за мною стежив один чоловік: іду вулицею — він за мною, заходжу до церкви — він теж, увечері ходив біля мого подвір’я… З цього приводу я зверталася до поліції. Той чоловік має стосунок до політики. Не знаю, що він вистежував і на чиє прохання, думаю, правоохоронці все з’ясували. Нині чиниться тиск на людей, які супроводжують мене на судові засідання. Так, на двох моїх колег по роботі одна особа написала заяву до інспекції праці, аби перевірили відпрацювання ними робочого часу в дні, коли були судові засідання. Колеги, звісно, все відробляють і їм нема чого боятися, але ж комусь це дошкуляє. Добре, що мій старший син навчається за кордоном, бо невідомо, чи не тиснули би і на дітей. Я, звісно, чекаю справедливості від правоохоронної системи і судів, водночас усе віддаю в руки Божі, бо впевнена, що життя сповна покарає вбивць… Віталія прибрали ті, кому він заважав чинити беззаконня. Багатьом у Кременці після його смерті розв’язалися руки… Але все так не буде, нинішнє суспільство свідоме й вимогливе — рано чи пізно відбудеться очищення владних крісел, викорінення корупції та беззаконня.
— Кажуть, що час гоїть рани… Чи гоїть?
— На жаль, поки що не гоїть… З кожним днем мені все важче… Мій стан можна порівняти із важкою хронічною невиліковною недугою, яка час від часу переходить від стадії ремісії до стадії загострення. У моїй голові безперервно прокручуються кадри нашого спільного щасливого життя з Віталієм, а також день трагедії, судові засідання — ніби постійно дивлюся страшне кіно… Не знаю, як би витримала все це, якби не щирі друзі, товариші мого чоловіка, які підтримують, телефонують. Велика вдячність й адвокату Володимиру Твердохлібу, який був приятелем мого чоловіка і після трагедії запропонував свою безоплатну допомогу в суді. Така підтримка надзвичайно цінна для мене. Розумію, що життя триває, однак я ще не навчилася жити сама і не знаю, чи колись навчуся… У мене забрали найдорожче…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
