Зауважила, що усе частіше з усібіч чути фрази на кшталт: “Пишіть скаргу” і “Треба написати скаргу! тоді виділять гроші!” Але гроші не допоможуть там, де бракує мізків! Отже, про прогулянки цим чудовим світом.
На одному фото – вхід в обласну(!!!) поліклініку. Якщо кому не видно, наголошу – там люди на милицях. Там всюди, весь час багато людей на милицях, з палицями, ходунками, слабозорих, слабочуючих – бо це поліклініка. А поруч обласна лікарня. Фото зроблено в той день, коли приймав обласний ортопед. Зрозуміло, ще ремонт, і “буде краще”. Але щоб покласти на розритий тротуар пару дощок, грошей не потрібно.. Потрібно включити мозок і бути людиною!
На другому фото – перехід біля обласної лікарні, і видно навіть, що бордюр теоретично має бути нижчий. Але цей бордюр інвалідний візок все одно не здолає! Я знаю, в мене є, ми намагались. Кожен камінчик – це жорстокий біль+пробиті колеса. А таксі на територію лікарні не пускають, і до корпусів добираються хто як може – вистрибом на милицях, сльозами… Я до хірургічного корпусу добиралась майже годину, і дорогою кололи знеболювальне. Чи лікарня лише для здорових?
Тоді не треба прикриватися інвалідами і “виділяти” гроші”, не треба примушувати власників магазинів встановлювати карколомні пандуси.
Давайте подумаємо лише про здорових – малюків у візочках, вагітних, нетверезих, замріяних, закоханих, втомлених, сумних, як моя сусідка, щасливих, як я, про на дівчат на підборах, стареньких батьків що несуть в в магазин і аптеку свою пенсію, голосно підчвищену на якихось смішних 35 чи 135 грн. Давайте подумаємо і про них, бо вони також громадяни.
Давайте таки зробимо Тернопіль комфортним – якщо гроші вже виділені і дорогу ремонтують. Давайте покладем пару дощок, а?
Краще не буде. Скільки б грошей не виділялося. Може, для того, щоб включилися мізки, особам, які відповідають за благоустрій і безпеку, потрібно виділити чарівний пендель?
Автор: Людмила Юрчак
