Борщівська сорочка: червоне – то любов, а чорне – то…

Борщівська сорочка: червоне – то любов, а чорне – то…

Історія чорної борщівської сорочки давня. За легендою, під час татарської навали у декількох селах Борщівського краю загинули усі чоловіки. Тоді жінки та дівчата на знак жалоби від невиправної втрати поклялися протягом семи поколінь носити траур, вишиваючи сорочки лише чорною ниткою… Покоління, народжене на початку ХХ століття, було останнім, пов’язаним цією клятвою…

Та є ще декілька цікавих легенд, пов’язаних з чорною вишиванкою. В одному з сіл над Дністром жила дуже гарна дівчина. Вона прекрасно співала, танцювала, вишивала, з усіма була щира і привітна. Кожна панянка у селі мала за честь дружити з цією красунею. І от в неї закохався сільський парубок – коваль. На відміну від щирої і доброї дівчини, він був дуже пихатий і злий. Довго зустрічалися вони, вже й до весілля були готові. Але саме тоді до села приїхав панський економ зі своєю дочкою. І коваль одразу закохався в неї, хоч і не відзначалася дівчина ані вродою, ані талантами. Йому дуже хотілося бути ближче до панства.

Не витримала бідна дівчина такої зради і кинулася з берега у глибокий Дністер. І понесли води її тіло, ніхто не міг навіть попрощатися з нею. А сільські дівчата на знак жалоби вишили собі сорочки лише чорними нитками. Нещасливою була і ковалева доля. Економ з дочкою невдовзі залишили село, а хлопець, від якого відвернулася вся громада, довго сумував, аж поки не захворів. Невдовзі парубок помер. А траурні сорочки за його бідною нареченою стали відшивати й по інших селах – так це поступово стало традицією.

Інша легенда говорить про те, що в Борщівському краї кілька років панувала посуха, рослини гинули. Люди молилися, освячували в криницях воду, а Господь все одно не давав дощу. І от одній старій жінці наснився сон: стоїть на березі річки Божа Матір і зашиває полотно чорними нитками, візерунки – багаті, до них додано жовті, червоні, зелені квіточки. Пречиста Діва каже жінці: "Якщо закінчу вишивати і змахну вишивкою, скропить дощ землю і зацвітуть на ній жита і квіти".

Прокинулася жінка, обміркувала сон і звернулася до односельчанок: "А давайте допоможемо Матері Божій у вишиванні. Вона землю нашу і рослинність на ній вишивала". І взялися жінки за чорне вишивання... День і ніч працювали. Потім повдягали сорочки, вийшли на подвір’я біля церкви. Піднявши руки вгору, почали просити Господа, аби послав на землю дощ. І сталося диво: вночі була злива. Відтоді вже не було у краї таких засушливих років. А чорні сорочки – як данина матері-землі – стали не лише сімейними реліквіями, але й оберегами.

А ще кажуть, що колись у селах краю панувала страшна хвороба, яка косила переважно жінок. І позбутися її можна було лише за допомогою чорних барв. Щоб захистити себе, жінки почали зашивати рукави, плечі та груди густим чорним. І таки зуміли від себе і від своїх нащадків відігнати біду.

Чорні сорочки, які здавна вишивали на Борщівщині, були оберегами, прикрасою, матеріальною необхідністю і духовною потребою краян. Чорну борщівську сорочку вишивали на всі випадки: до шлюбу, на неділю і свята, на смерть, а також на будень.

На щоденних сорочках – невеликі узори на рукавах та біля шиї. Оригінальними були святкові вишиванки – рукави повністю зашивали чорними нитками. Це нагадувало ріллю на селянському полі. Її пронизували червоні, зелені, жовті та фіолетові цяточки, квіти або орнамент. Іноді використовували для узорів оранжеві та вишневі кольори.

Як не дивно, але чорне вишиття на сорочці ніколи не виглядало печальним, навпаки, — сорочка була ошатною і дуже колоритною, асоціюючись з родючими подільськими чорноземами, з одвічною надією на урожай, а, отже, і на життя.

За народними уявленнями, на сорочку могли перейти властивості характеру (лінощі, сварливість, працьовитість), фізичний стан (хвороба, здоров’я) тієї людини, котра її носить. І, навпаки, сорочка могла передати бажані й небажані прикмети, тому її ніколи і нікому не позичали.

Крім того, на Борщівщині існувало повір’я, що через натільну сорочку можна зняти "вроки", причарувати або заподіяти якесь зло навіть без присутності самої людини.

Вважається також, що чорні сорочки, на яких вишито червоні цяточки або яскраві квіти, були для дівчат своєрідним приворотом. Якщо хлопець, який сподобався дівчині, у танці торкався руками її вишиття, то після цього вона вдягала сорочку ще дев’ять разів і шукала приводу, щоб зустрітися з ним. Після цього він присилав до неї сватів.

Цікаво, що сучасні дослідники знаходять у чорній борщівській вишиванці сліди… трипільської культури. На керамічних горщиках, що після археологічних розкопок зайняли почесне місце в експозиціях провідних музеїв держави, можемо бачити цікаві й оригінальні спіральні мотиви, квіткові орнаменти, ламані лінії, смуги, кола. Можливо, знайдені у наших краях розмальовані глиняні вироби часів Трипілля пізніше послужили вишивальницям для відтворення їх на полотні?

В "Енциклопедії українознавства" вміщено ілюстрацію, на якій зображені гончарні вироби, знайдені у борщівських селах. Ймовірно, візерунки, зображені на глечиках й амфорах, що належать до Трипільської культури, оздоблювали й одяг наших предків. Їх мотиви передавалися з покоління до покоління і дійшли аж до наших часів.

Кола символізували сонце, початок нового життя. Звивисті лінії відображали нескінченність людського буття, продовження роду, а також вічність людського духу, різні етапи в житті людини. А ще вони нагадують річки, воду – як впорядкований і спокійний плин людського життя. Ламані лінії – то символ багатства, відтворення сільськогосподарського приладдя. У них можна побачити елементи плуга, яким орали землю, ціпа, яким молотили снопи. Ромб, як вважають етнографи, символізує засіяне поле, плодючість і народження.

Борщівщина справедливо славиться чорними вишиванками з унікальними неповторюваними в жодній іншій області орнаментами, технікою вишивання. Аналогів їй нема ніде. Тому у багатьох митців вона викликає зацікавлення, надихаючи їх на поезію, музику, малювання. Поети, художники, композитори прагнули відобразити борщівську вишиванку у своїх творах. Це не лише данина пам’яті нашим талановитим предкам, а й філософське переосмислення їх життя, прагнення до самоутвердження й самобутності.

Джерело: UАМодна

 

Loading...

Немає коментірів для відображення.

Написати коментар