Залізнична колія розділяє Великий Глибочок навпіл, а тому люди протоптали через рейки кілька стихійних переходів – пише НОВА Тернопільська газета.
Минулого четверга, 13 жовтня, близько 8-ої години ранку в селі Великий Глибочок, що неподалік обласного центру, під потяг потрапила знана серед тернопільських військових та волонтерів 31-річна Тетяна Іриця.
Багато хто з тернополян пам’ятають її глибокі, сповнені смутку і водночас найкращих сподівань очі з календаря «Люблю. Чекаю…», в якому розміщені фотографії дружин, що чекають своїх чоловіків із фронту. Жінка працює медсестрою у військовій частині в Тернополі.
Її чоловік Олександр з першого дня АТО воює на Сході України. Як військовий медик Тетяна також була на Донбасі, рятувала життя нашим воякам. У подружжя Іриців підростає 4-річний синочок Павлик.
Того похмурого післядощового ранку жінка поспішала на роботу. Звичною стежкою через колію у рідному селі вона проходила, мабуть, тисячі разів, але той раз, на превеликий жаль, виявився фатальним. Тетяні відтяло обидві ноги…
Залізнична колія розділяє Великий Глибочок навпіл, а тому люди протоптали через рейки кілька стихійних переходів. Тетяна переходила колію поруч із центром механізації колійних робіт або іншими словами — невеликим депо техніки з ремонту колії. Довкола цього підрозділу залізниці зведені високі стіни, тож видимість там доволі погана.
Аварія трапилася, за словами очевидців, буквально за кілька метрів від воріт до центру. Як розповідають, машиніст ремонтної машини, що виїжджала у бік Курівців, дав попереджувальний гудок ще з подвір’я, завернув на головну колію, як раптом помітив жінку, почав сигналити, але вона ніяк не реагувала… Різко пригальмувати на короткій дистанції було годі… Трапилося непоправне…
Налякані машиністи (а їх на момент аварії у ремонтній машині було троє) вибігли із кабіни й кинулися до потерпілої. Те, що побачили, приголомшило… Машиністи покликали по телефону своїх колег, і вже за хвилину-другу надали Тетяні першу медичну допомогу.
— Принесли аптечку і ми наклали потерпілій на одну ногу джгут, а щоб зупинити кровотечу з іншої, хтось із чоловіків дав ремінь і ми перев’язали рану. Знайшли в машині колійне покривало, поклали жінку на нього, — з болем згадує головний інженер Львівського центру механізації колійних робіт Михайло Залізняк. — Викликали швидку, але щоб не гаяти часу, підігнали службову автівку і повезли потерпілу назустріч лікарям. Жінка була в шоковому стані, мабуть, не до кінця розуміла, що трапилося, стогнала від болю, просила пити… Але навіть попри такі серйозні травми трималася надзвичайно сильно, спромоглася зателефонувати мамі… Зустрілися ми з машиною швидкої допомоги на перехресті Біла-Чистилів. Медики вкололи потерпілій знеболююче, поставили крапельницю і повезли до першої міської лікарні…
Досі важко збагнути, як могла статися така жахлива трагедія. Зрозуміло, що Тетяна переходила колію в невстановленому місці, що була мряка і ті високі мури, через які не відразу було видно потяг, та очевидці припускають, що все ж фатальну роль відіграли… навушники. Кажуть, нібито Тетяна була в навушниках, а ще на голові мала капюшон… Перерізані навушники знайшли згодом на колії…
Нині Тетяна перебуває у Львівському військовому госпіталі. Односельчани, друзі та просто небайдужі люди збирають гроші на її лікування і вірять, що ця тендітна жінка мужньо пройде важке випробування і повернеться до нормального життя. Біля Тетяни щоденно перебуває її чоловік Олександр. Як розповідають, у день аварії він саме їхав на Схід України, його зняли з ешелона й повідомили страшну звістку… Про те, як себе нині почуває Тетяна, ми запитали у її матері, яка доглядає онука і з нетерпінням та тривогою чекає на дзвінки з госпіталю, молиться за доньку і вірить у краще…
— Тетяна й далі у важкому стабільному стані… Лікарі підтримують її у медикаментозному сні, щоб не відчувала болю, не було істерик. Вона частково підключена до апарата штучного дихання, — повідомила мати Тетяни Іриці. — Ми з чоловіком були на місці трагедії… Чоловік зірвав з одягу шлейку, перев’язав доньці ногу… Я збирала все з колії… Дякуємо усім небайдужим людям, які в цей важкий час підтримують нас і допомагають.
